Гіпертензивний синдром виникає внаслідок активізації рснін-ангіотснзин-альдостсронової, симпатико-адрсналової систем, за-тримки солей натрію і води, зниження активності депресорної системи.

Набряковий синдром пов'язують із порушенням клубочкової фільтрації, затримкою в організмі натрію і води, надлишком аль-достерону і антидіуретичного гормона, зниженням онкокотичного тиску, підвищеною проникністю капілярів.

Розрізняють такі клінічні форми гострого гломерулонефриту:

1) моносимптомний — виявляється лише сечовим синдромом;

2) нефротичний — набряки, виражена протеїнурія, гіпопротеїнемія, гіперліпідсмія;

3) розгорнутий - артеріальна гіпертензія, помірні набряки, сим-птоми недостатності кровообігу.

Діагностика базується на таких проявах захворювання, як го-стрий початок в поєднанні зі сечовим синдромом, набряки, підви-щення артеріального тиску, а також на даних анамнезу хвороби.

Лікування гострого гломерулонефриту обов’язково стаціонарнене, зі строгим ліжковим режимом 1—1,5 місяця (до нормалізації артеріального тиску, ліквідації набряків). Дієта — стіл № 7. При цьому необхідно обмежити вживання рідини і кухонної солі. При високому ступені активності процесу призначають безсольовий стіл і обмежують вживання тваринних білків.

Діуретичні препарати призначають при набряках, артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності. Добре виводять натрій з орга-нізму гіпотіазид, фуросемід, урегіт, бринальдикс. Найбільш ефек-тивний із них фуросемід, який, крім цього, має найменшу калій-уретйчну дію.

Прогноз захворювання здебільшого сприятливий. Після випис-ки із стаціонару хворому слід уникати фізичних перевантажень, переохолодження, вологих приміщень. Протягом трьох років після перенесеного гострого гломерулонефриту жінкам не рекоменду-ється вагітніти. За несприятливих умов процес може перейти у хронічну форму.

Профілактика гострого гломерулонефриту полягає у своєчасно-му лікуванні вогнищ хронічної інфекціїї.

3. Хронічний гломерулонефрит — хронічне дифуз-не захворювання нирок, для якого характерна наявність імуноло-гічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Мор-фологічні особливості впливають на перебіг захворювання.

Хронічний гломерулонефрит може бути наслідком невилікованого гострого гломерулонефриту. Наприклад, якщо про-тягом року при гострому гломерулонефриті зберігається сечовий синдром або набряки, артеріальна гіпертензія, то можна припу-стити перехід захворювання у хронічну форму. Хронічний гломе-рулонефрит виникає як ускладнення при системних васкулітах, колагенозах, при деяких інфекційних захворюваннях. Відомий та-кож первинний хронічний гломерулонефрит без початкового го-строго періоду.

Патогенез хронічного гломерулонефриту виявляється імунологічними розладами, характерними для гострого гломерулонефриту

Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту:

1) латентний — виявляється ізольованим сечовим синдромом, іноді з помірною артеріальною гіпертензією;

2) гематуричний — постійна гематурія;

3) гіпертонічний — артеріальна гіпертонія з незначними змі-нами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія);

4) нефротичний — набряки, виражена протеїнурія (більше

3,5 г білка за добу), гіпопротеїнемія, гіперхолестеринсмія, гіпер-тригліцеридемія;

5) змішаний — поєднання нефротичного синдрому й артері-альної гіпертензії;

6) підгострий — швидкопрогресуючий гломерулонефрит, який характеризується нефротичним синдромом, артеріальною гіперто-нією і швидко виникаючою нирковою недостатністю. При цьому варіанті захворювання розпочинається гострий гломерулонефрит, однак симптоми не мають зворотного розвитку, стабілізуються, розвивається ниркова недостатність.

У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. У крові в період загострення може відзна-чатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпср-б2-глобулінемія.

Рівень креатинину, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок.

Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на досліджен-ня сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне ліку-вання в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення пери-феричних судин, поліпшується ниркова гемдодинаміка.

Тривалість життя хворого хронічним гломерулонефри-том залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий — при гіпертонічній і гематуричній формах і не-сприятливий — при нефротичній і, особливо, змішаній формах.

Профілактика хронічного гломерулонефриту — загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, своєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.

3. Гострий пієлонефрит — гостре бактеріальне захворюван-ня ниркових мисок, чашечок і канальців.

Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або ви-східним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділен-ня, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можли-ве внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.

Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостоматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки).

Клінічна картина. Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають ту-пий біль у попереку і в підреберї, який посилюється при зміні положення тіла, їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначи-ти напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастсрнацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга-ються_рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.

Сеча виділяєтья мутна, іноді з осадом солей і гнійними пла-стівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'яв-ляється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікрос-копом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті цилін-дри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.

Клінічний перебіг захворювання залежить від шляху проник-нення інфекції: при гематогенному — переважають загальні сим-птоми, при урогенному — місцеві. У тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.

Лікування гострого пієлонефриту полягає в призначенні ліжко-вого режиму, молочно-рослинної дієти з виключенням гострих страв, консервів, алкогольних напоїв, какао, кави.

Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавсцька, Миргородська, боржом) в об'ємі до 3 л на добу.

Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніци-лін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 'к,ля. 3-4 рази на день протягом 7—10 днів), біссптол (по 2 табл. 2-3 рази на день протягом