Реферат на тему:
Реферат на тему:
Кір
Кір — надзвичайно контагіозна гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, яка характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, катаром слизових оболонок дихальних шляхів та кон'юнктив, наступною появою плямисто-папульозного висипу, що покриває шкіру хворого.
Етіологія. Збудник кору — фільтрівний вірус, нестійкий у навколишньому середовищі.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на кір. Найбільша заразність спостерігається в початковому катаральному періоді та в перші дні висипання. Шлях передачі нору — повітряно-краплинний на значні відстані (через коридори, сходові клітки в сусідні кімнати та квартири). Передача кору через предмети та третю особу у зв'язку з нестійкістю збудника не відбувається.
Сприйнятливість людини до кору дуже висока. Індекс контагіозності становить 0,96—0,98, тобто всі діти і дорослі, які не хворіли на кір, але були в контакті з хворим, захворюють. Імунітет до кору у дорослих є результатом перенесеної ними хвороби. Завдяки трансплацентарному імунітету діти до 3 міс не Хворіють на кір, а у віці від 3 до 6 міс хворіють дуже рідко, останнім часом у зв'язку з уведенням масової вакцинації спостерігаються зміни вікової структури хворих на кір: збільшується питома вага дітей старшого віку та дорослих тобто контингентів, які давно були імунізовані або зовсім не підлягають імунізації. Характерною особливістю останніх років є збільшення випадків повторних захворювань на кір (0,5—6 %).
Патогенез. Вхідними воротами інфекції при кору є верхні дихальні шляхи і, очевидно, кон'юнктива очей. В епітелії слизових оболонок та регіонарних лімфатичних вузлах вірус кору розмножується та проникає в кров (перша хвиля вірусемії). Циркулюючий вірус фіксується в ретикулогістіоцитарній системі та лімфоїдній тканині, посилено розмножується і знову проникає в кров (друга хвиля вірусемії). Фіксація вірусу, що циркулює повторно, триває у лімфоїдній тканині. В результаті повторного контакту вірусу з клітинами лімфоїдних утворень шкіри розви-вається гіперергічне запалення, що клінічно проявляється висипаннями. Пошкодження лімфоїдного апарату організму призводить до пригнічення імунних реакцій — розвитку посткорової анергії. Цим пояснюється значна частина ускладнень, а також загострення попередніх та супровідних захворювань після перенесеного кору.
Клініка. В клінічному перебігу кору виділяють такі періоди: інкубаційний, катаральний, період висипань та реконвалесценції. Інкубаційний період становить 9—11 днів. Він може тривати до 17 днів, а при введенні контактним імуноглобуліну — до 21 дня. Початок хвороби гострий. З'являються симптоми початок нового катарального (продромального) періоду: підвищення температури тіла до 38—39 °С, головний біль, кашель, нежить. Підвищення температури тіла в перші дні у більшості випадків нестійке. Катаральні явища з кожним днем посилюються. Кашель стає впертим. З'являються світлобоязнь, сльозотеча — розвивається кон'юнктивіт. На 2—3-й день від початку хвороби на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів, інколи на слизовій оболонці губ та кон'юнктив, виникають дрібні, розміром з макову зернину, білуваті цятки, які піднімаються над слизовою оболонкою і оточені червоним обідком. Це плями Бєльського — Філатова — Копліка — патогномонічний для кору симптом, який має особливо важливе діагностичне значення. Одночасно або через 1—2 дні на слизовій оболонці м'якого та твердого піднебінь з'являються червоні плями неправильної форми — корова енантема. Слизова оболонка всієї порожнини рота стає рихлою та гіперемійованою. Тривалість катарального періоду — 2—4 дні, але може бути до 5—6 днів, особливо у щеплених дітей. Перед появою висипань температура тіла часто знижується, іноді до норми.
Період висипу починається з нового підвищення температури тіла (двогорба температурна крива) та посилення інших симптомів загальної інтоксикації. Катаральні явища у верхніх дихальних шляхах та кон'юнктивах досягають максимуму. Перші! елементи висипу з'являються за вухами, на переніссі, на обличчі. Висип при кору плямисто-папульозний, сильний, місцями він зливається, розміщується на незміненому фоні шкіри. Характерною є етапність появи висипу, спочатку на обличчі та шиї, потім) на тулубі і, нарешті, на кінцівках. Елементи висипу «цвітуть» 3 дні, з 4-го починають згасати в тому самому порядку, в якому вони з'явилися. На місці висипу залишається пігментація, згодом починається дрібне висівкоподібне лущення. Разом із згасанням висипу зменшуються явища загальної інтоксикації, нормалізується температура тіла, зменшуються катаральні явища.·
У період реконвалесценції (пігментації) на фоні вже нормальної температури тіла вберігаються незначні катаральні явища, астенізація (в'ялість, швидка втомлюваність тощо), опірність організму знижується. У цей період часто розвиваються ускладнення.
Клінічні форми кору. При типовому кору спостерігаються легка, середня та тяжка форми. Остання супроводиться в окремих випадках симптомами ураження центральної нервової системи (непритомність, судороги, гіпертермія та ін.). Ці симптоми при тяжких формах кору бувають у гострому періоді хвороби (катаральному або в періоді висипу) на відміну від неврологічних ускладнень кору (енцефаліт, менінгіт), які виникають у період пігментації. Характерними для тяжких форм кору є також геморагічні прояви (кровоточивість слизових оболонок, геморагічний характер висипу тощо). Слід пам'ятати, що носова кровотеча в катаральному періоді кору може спостерігатися при різному за тяжкістю перебігу хвороби, навіть при легкій формі.
Мітигований (ослаблений) кір буває в дітей, яким проводили пасивну імунопрофілактику (введення контактному протикорового імуноглобуліну). Інкубаційний період звичайно подовжується — максимально до 21 дня. Початковий період та період висипу, навпаки, скорочується. Катаральні явища з боку слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та кон'юнктив виражаються слабко або їх зовсім немає. Явища загальної інтоксикації незначні або їх немає. Температура тіла звичайно субфебрильна. Енантеми та плям Бєльського — Філатова — Копліка у більшості випадків немає, висипання незначні.
Кір у щеплених вакциною, як правило, зберігає типові для нього клінічні риси, але здебільшого