віку і дуже рідко — у дітей раннього віку. Загальний стан хворих мало порушений. Межі серця в нормі або розширені вліво на 0,5—1 см. Відмічають тахікардію до 100—120, а у дітей молодшого віку — до 140—160 на 1 хв.
При ураженні провідної системи у дітей з гострим кардитом тони серця гучні, вислуховують аритмії (тахі-, брадиаритмії тощо), є приступи пароксизмальної тахікардії.
На ЕКГ при гострому кардиті зниження комплексів QRS спостерігається тільки протягом перших 2—З тижнів захворював ня, відмічають перевантаження лівого шлуночка. При ураженнях провідної системи реєструють атріовентрикулярні і внутрішньо-шлуночкові блокади, екстрасистоли.
На рентгенограмі грудної клітки видно посилення легеневого малюнка, помірне збільшення серця.
Недостатність серця різного ступеня спостерігається в усіх хворих гострим кардитом. При адекватному лікуванні її ознаки зникають протягом 2 тижнів. Клінічні ознаки гострого кардиту утримуються 2—3 міс. Видужання настає у половини дітей, у решти кардит набуває підгострого або хронічного перебігу.
Підгострий кардит має в'ялий перебіг, ознаки недостатності серця виникають через 4—6 міс після ГРВІ. З'являється нерізко виражений серцевий горб, систолічний шум недостатності міт-рального клапана, стійкий акцент II тону над легеневим стовбуром, недостатність серця, що погано піддається лікуванню. Підгострий кардит спостерігається у дітей старшого і рідшераннього віку, Хронічний кардит буває в основному у дітей старшого віку, Він може бути первинно хронічним з клінічно безсимптомним початком або розвинутися з гострого і підгострого. Є застійний» або дилатаційний гіпертрофічний, і рестриктивний (з різко зменшеною порожниною лівого шлуночка) варіанти хронічного кардиту, які зумовлюють різнорідність клінічних та інструментальних його ознак.
Основні його симптоми такі: відставання в масі, задишка, серцевий горб, розширення меж серця (різке або помірне), помірна тахікардія. Тони можуть бути ясні, посилені, приглушені, або глухі, можуть бути різні шуми і акцент II тону над легеневим стовбуром, стійкі розлади ритму. Печінка трохи збільшена. Температура,тіла нормальна. Недостатності серця тривалий час немає, потім виникає ліво- або правошлуночкова, а пізніше тотальна. Малосимптомний перебіг хронічного кардиту є основною причиною його пізньої діагностики і лікування. Показники ЕКТ різні при різних варіантах, часто бувають стійкі порушення ритму і провідності. На рентгенограмах видно посилення легеневого малюнка, незначне або значне збільшення серця за рахунок різних його відділів.
Варіанти хронічного кардиту уточнює ехокардіографія, ангіокардіографія.
Лабораторні дослідження при гострому кардиті підтверджують наявність вірусної інфекції. Проби на активність запального процесу (СРП, ДФА, альфа-2 і гамма-глобуліни), U1OE, лейкоцитоз — підвищені. В перші 2—3 тижні захворювання збільшується вміст імуноглобуліну М, потім G.
Лікування неревматичного кардиту включає: стаціонарне протягом не менш як 1,5 міс; амбулаторне і санаторне. Лікування повинно вплинути на етіологічний фактор, імунну реактивність дитини, недостатність кровообігу. Постільний режим при гострому і підгострому кардиті призначають на 2—4 тижні При тяжких формах міокардиту з недостатністю серця, застої у малому колі кровообігу показаною є киснева терапія. Харчування повинно бути повноцінним, з достатнім вмістом білків, жирів, вуглеводів, обмеженням солі, збагаченням солями калію (картопля, чорнослив, ізюм, інжир, курага). Кількість випитої рідини визначають за добовим діурезом (на 200—300 мл менше діурезу).
Антибактеріальна терапія триває 2—3 тижні. При бактеріальному кардиті призначають бензилпеніцилін, ампіцилін, оксациліну натрієву сіль у вікових дозах. Одночасно призначають нестероїдні протизапальні препарати ацетилсаліцилову кислоту, ортофен, індометацин у дозі 3 мг/кг маси тіла на добу 3-4 рази на день. Препарати призначають послідовно, з поступовим зниженням дози у міру зниження активності процесу. Тривалість курсу лікування протизапальними препаратами при гострому кардиті становить 4—6 тижнів, при підгострому або рецидиві хронічного — 6—8 тижнів і більше. При гострому і під гострому кардиті показаним є застосування десенсибілізуючих препаратів (димедрол, супрастин, перитол, фенкарол, піпольфен) у віковій дозі..Преднізолон призначають при кардиті з ураженням провідної системи серця, при загрозі переходу підгострого кардиту в хронічний, при тяжкому дифузному кардиті з недостатністю серця в дозі 1—1,5 мг з наступним зниженням дози кожні 3—4 дні на чверть таблетки у дітей раннього і на половину таблетки — старшого віку.
Паралельне проводять лікування недостатності кровообігу серцевими глікозидами, найчастіше дигоксином, доза насичення якого не певинна перевищувати 0,03—0,05 мг/кг внутрішньом'я-зово або всередину. При гострій недостатності серця (набряк легень) серцеві глікозиди вводять внутрішньовенно. Всю дозу насичення використовують за три дні з рівномірним розподілом (через кожні 8 год). Якщо лікування ефективне, то нормалізуються серцеві скорочення, зникає задишка, зменшується печінка. Хворого переводять на підтримуючу дозу глікозидів, яка становить одну п'яту дози насичення. Підтримуючу дозу дигокси- І ну хворі одержують 2 рази на добу (через 12 год) протягом тривалого часу. Після нормалізації клінічних та інструментальних показників серцеві глікозиди відміняють. При анурії і олігурії хворим призначають сечогінні (фуросемід) і тільки після віднов- ' лення діурезу — серцеві глікозиди.
При недостатності лівого шлуночка І—ПА ступеня хворим | призначають верошпірон, при недостатності лівого шлуночка ПА одночасно з недостатністю правого шлуночка ПА—Б ступеня; фуросемід з верошпіроном, при тотальній недостатності ІІБ — III ступеня — лазикс або фуросемід парентерально в комбінації, з верошпіроном, У разі потреби додають бринальдикс і еуфілін. Для поліпшення обміну в міокарді внутрішньовенно вводять поляризуючу суміш, призначають панангін, ціанокобаламін з фолієвою кислотою, кальцію пангамат і піридоксин, аскорбінову кислоту, рибоксин. Якщо у міру стихання активності процесу аритмія все ж не минає, незважаючи на застосування протизапальних, десенсибілізуючих і препаратів, що нормалізують електролітний і кислотно-основний стан, призначають протиаритмічні засоби відповідно до виду аритмії.
Під час лікування фіброеластозу застосовують серцеві глікозиди, глікокортикоїди протягом тривалого часу, в малих дозах (курсами), препарати, що поліпшують