Ускладнення коклюшу пов'язані в основному з активацією вторинної бактеріальної флори. Серед цих ускладнень домінує пневмонія, яка найчастіше розвивається у дітей першого року життя. Рідше спостерігаються отит, мастоїдит, пієлит та інші бактеріальні ускладнення.

Тяжким ускладненням коклюшу є ураження центральної нервової системи (судороги, непритомність, параліч тощо) — енцефалопатія. Це ураження пов'язане з порушенням оксигенації мозкової тканини, дисциркуляторними та дистрофічними розладами у ній. Нерідкими є параліч, порушення психіки, глухота, сліпота та ін.

Іноді спостерігаються ускладнення, зумовлені сильним кашлем: пневмоторакс, ателектаз, медіастинальна та підшкірна емфізема, пупкова та пахвинна грижі, випадання прямої кишки, нетримання сечі, а також ускладнення геморагічного характеру (шкірні та субкон'юнктивальні геморагії, кровотеча з барабанної перетинки та її розрив, крововилив у мозок та ін.).

Діагноз коклюшу при типовій клінічній картині хвороби в стадії спазматичного кашлю звичайно не становить труднощів. Складно діагностувати коклюш у катаральній стадії та при атиповому перебігу хвороби. Велике значення має епідеміологічний анамнез: контакт з хворим на типовий коклюш або з дитиною чи дорослим, які тривалий час кашляють (атиповий коклюш).

При коклюші спостерігаються характерні гематологічні зміни: лімфоцитарний лейкоцитоз, іноді — лімфоцитарний гіперлейкоцитоз.

Певне діагностичне значення мають дані рентгенологічного обстеження: наявність «трикутників коклюшу» (сегментарних або полісегментарних ателектазів у легенях).

Велике значення для розпізнавання коклюшу, особливо в початковій стадії хвороби, має бактеріологічний метод. Матеріал з носоглотки беруть стерильним ватним тампоном або за методом кашльових пластинок — кашльового поштовху (чашку Петрі s поживним середовищем підставляють на відстані 5—8 см до рота хворого в момент кашлю). Паличку коклюшу можна виявити і безпосередньо в мазках із слизу носоглотки за допомогою імунофлуоресцентних сироваток (експрес-метод діагностики коклюшу).

Із серологічних реакцій застосовуються реакції аглютинації, зв'язування комплементу та пасивної гемаглютинації. Діагностичне значення має зростання титру антитіл, тому необхідно брати парні сироватки ( з інтервалом 10—14 днів).

Лікування. В катаральному періоді і на початку періоду спазматичного кашлю (перші 10 днів) доцільно використовувати антибактеріальні засоби: бісептол (бактрим), еритроміцин, ампіцилін та ін. Курс лікування 7—10 днів. Рекомендується також застосовувати специфічний протикоклюшний імуноглобулін, який виготовляюсь з плацентарних сироваток з високим титром антитіл та донорського імуноглобуліну (внутрішньом'язово по 1,5—3 мл протягом 3 днів).

У період спазматичного кашлю велике значення має правильна організація режиму та догляду за хворим. Він потребує тривалого перебування на свіжому повітрі, влітку — по можливості протягом цілого дня. Добре діє свіже холодне повітря. Дозволяються прогулянки хворих дітей при температурі повітря не нижче —10 °С.

Лікування хворих на коклюш розрідженим повітрям (підняття на літаку), як показали численні перевірки цього методу лікування, неефективне. Мало що дає також зміна клімату (виїзди з хворим на коклюш у гори, на морське узбережжя). Велику увагу треба приділяти організації дозвілля хворих (ігри, читання казок, розповіді тощо).

Рекомендується їжа, яка легко перетравлюється, містить багато вітамінів, має високу енергетичну цінність. Хворих після приступу кашлю слід годувати малими порціями.

З метою ослаблення приступів кашлю рекомендується введення 0,5 % новокаїну внутрішньошкірно («лимонна кірка») або методом електрофорезу в ділянці «коклюшного ромба» Котля-ренка (орієнтири: верхній — І шийний, нижній — IV грудний хребці, бічні — середина лопаток). У разі приступів кашлю з апное, частим блюванням слід застосовувати нейроплегічні препарати (аміназин, пропазин та ін.), які пригнічують кашльовий центр. Найбільший ефект дає введення нейроплегічних сумішей, до складу яких входять, крім аміназину, антигістамінний препарат (димедрол, дипразин, супрастин та ін.) і новокаїн. Доза аміназину становить 1—2 мг/кг маси тіла. Антигістамінний препарат застосовується у звичайній віковій дозі; 0,5 % розчин новокаїну, який використовується для розведення стандартних ампульних розчинів аміназину та антигістамінного препарату. Кількісно перевищує їх у 10 разів. Літичну суміш уводять внутрішньом'язово тричі на добу. Курс лікування залежно від досяг-2иутого ефекту триває 5—7, іноді 10 днів.

Із засобів симптоматичного лікування застосовують інгаляції аерозолів з протеолітичними ферментами (хімопсин, хімотриптин), ацетилцистеїном. Вони полегшують відкашлювання в'язкого харкотиння, поліпшують функцію зовнішнього дихання. Доцільним є застосування спазмолітиків (ефедрин, еуфілін тощо).

При ознаках кисневої недостатності застосовують оксигенотерапію. Якщо є ускладнення, пов'язані з активацією бактеріальної флори, придатні антибіотики широкого. спектру дії. Лікування неврологічних ускладнень має бути комплексним. Воно включає протизапальні (у тому числі глікокортикоїди), дегідратуючі, детоксикаційні та інші засоби. Хворі з ускладненими формами коклюшу повинні лікуватися в стаціонарі.

Профілактика. Основну роль у боротьбі з коклюшем відіграє активна імунізація. В нашій країні щеплення проти коклюшу роблять усім дітям асоційованою коклюшно-дифтерійно-правцевою вакциною (АКДП). Про строки вакцинації та ревакцинації див. на с. 309.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на коклюш ізолюють удома або госпіталізують (якщо є показання). Строк ізоляції — 25 днів від початку хвороби. 2. Карантину підлягають діти до 7 років, які були в контакті з хворим, але самі не хворіли на коклюш. Тривалість карантину— 14 днів. 3. У зв'язку з нестійкістю збудника заключну дезинфекцію не проводять. 4. За вогнищем встановлюють медичний нагляд. Важливими є виявлення та облік атипових форм коклюшу. При підозрі на коклюш треба провести бактеріологічне обстеження.

Паракоклюш

Паракоклюш — гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, що характеризується слабко вираженими початковими катаральними явищами та тривалим кашлем, який у деяких випадках має спастичний характер. Рідко спостерігаються коклюшоподібні приступи кашлю з репризами та наступним блюванням.

Етіологія. Збудником є паличка паракоклюшу, за морфологічними та культуральними властивостями