Фармакокінетика, фармакодинаміка, показання і протипоказання до призначення метформіну

Історичні аспекти застосування бігуанідів

Середні віки: Південна і Східна Європа: виявлено, що французька лілія (Galera off) містить гуанідин, який зменшує вираженісь симптомів цукрового діабету.

1918 рік. Встановлена цукрознижуюча активність гуанідину, але також його висока токсичність.

20-ті рр. Синтезовані і дозволені до клінічного застосування перші бігуаніди.

Кінець 50-х рр. Синтезовані сучасні бігуаніди (фенформін, буформін, метформін).

60-70-ті рр. Почаок широкого засосування фенформіну як найбільш ефективного антигіперглікемічного препарату.

Кінець 70-х рр. Встановлена чітка кореляція між частотою розвитку спонтанного летаьного лактат-ацедозу і застосування фенформіну.

80-ті рр. Необгрунтована відмова від застосування бігуанідів привела до збільшеного вироблення похідних сульфонілсечовини, що порушило принципи патогенетичного лікування діабету ІІ типу.

Хімічна назва – Метформіну гідрохлорид

З посиланям на статтю: „Багатокомпонентний вплив Сіофору на перебіг цукрового діабету ІІ типу” В.В. Корпачова, де викладені результати застосування препарату Сіофор (Метформін) компанії „Berlin-Chemie” у 24 хворих на цукровий діабет ІІ типу з надмірною масою тіла та ожирінням. Метою даного дослідження стало визначення ефективності даного препарату, його переносимості, впливу на вуглеводний обмін, масу тіла, зменшення явищ сульфаніламідорезистентності та інсулінорезистентності. У всіх хворих проводили антропометричні вимірювання для діагностики „андроїдного” типу ожиріння як маркера інсулінорезистентності. Встановлено високу антигіперглікемчну ефективність препарату Сіофор при лікуванні хворих на цукровий діабет ІІ типу. Виявлено зменшення вираженості появів вторинної сульфаніламідорезистентності, зменшення маси тіла, підвищення чутливості до інсуліну на тлі прийому Сіофору. Відзначено поліпшеня показників в-ліпопротеїдів сироватки крові в процесі лікування Сіофором, а також висока терапевтична ефективність Сіофору за відсутності будь-який побічних реакцій в період спостереження.

Фармакокінетика В тонкому кишечнику адсорбується близько 60% препарату. Не метаболізується в печінці, не зв’язується з білками плазми крові і швидко поникає в різні органи, досягає максимальної концентрації в епітетії кишечника. Виводиться з сечею в незміненому вигляді. Максимальна концентрація в крові і максимальна гіпоглікезуюча дія спостерігається через 2-4 год. після прийому. Період піврозпаду 2,2-3,1 години.

Фармакодинаміка Гіпоглікемічний ефект при застосуванні метформіну пов’язаний із сповільненням всмоктування глюкози в травному тракті, потенціюванням периферичної дії ендо- і екзоінсуліну внаслідок підвищеного його зв’язуваня з інсуліновими рецепторами, гальмування синтезу глюкози в печінці, а також посилення анаеробного гліколізу в периферичних тканинах. Сіофор (Метформін) збільшує потребу в глюкозі м’язевої і жирової тканини. Сіофор володіє здатністю знижувати виникнення після їди гіперглікемії і зв’язаний з нею пік секреції інсуліну, який по сучасним даним є фактором ризику серцево-судинниз захворювань.

Основний терапевтичний ефект Сіофору на обмін глюкози обумовлений покращенням чутливості органів-мішеней до ендогенного інсуліну шляхом:

збільшення загальної кількості рецепторів до інсуліну;

підвищення зв’язування інсуліну з рецепторами;

посилення транспорту глюкози в клітину внаслідок активації білків – перенощиків глюкози.

Сіофор володіє здатністю знижувати підвищений рівень антерогенних фракцій ліпідів в крові у хворих на ІНЗЦД.

На даний час в літературі дискутує про вплив Сіофору на артеріальний тиск у хворих з гіпертонічною хворобою, ожирінням і порушенням толерантності до вуглеводів, хоча доказів його прямої гіпотензивної дії у хворих ІНЗЦД не одержано.

Таким чином, Сіофор (Метформін) володіє поряз з цукрознижуючою дією, здатністю позитивно впливати на жировий обмін в організмі і стримувати підвищення АТ.

Принцип дозування Метформін призначають у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими препаратами. Лікування починають з 1 таблетки (850 мг) під час сніданку (препарат вживається під час їди) або по 1 таблетці (500 мг) двічі на добу, під час сніданку та вечері. Поступово дозу препарату збільшують до 850 мг двічі на добу або по 500 мг тричі на добу (максимальна терапевтична доза становить 2,5-3 г на добу). Доза метформіну в косбінованій терапії коливається від 250 мг 1-2 рази на добу до 500 мг тричі на добу. Подальше збільшення дози нераціональне. Можливе вживання метформіну після їди, так він легше переноситься і не подразнює травний тракт.

Показання до застосування

інсулінонезалежний цукровий діабет середньої важкості в поєднанні з надлишком ваги, коли низькокалорійна дієта і фізична активність не приводять до компенсації діабету;

алергія, непереносимість або відсутність ефекту при прийомі препаратів сульфонілсечовини;

алергія до інсуліну;

інсулінорезистентність;

гіпофізарний діабет;

цукровий діабет типу І зі стабільним перебігом.

Протипоказання до призначення

діабетичний кетоз, кетоацидоз, кома;

гострі та хронічні захворювання печінки та нирок з порушенням їх функцій;

інфаркт міокарда, серцева, і серцево-легенева недостатність;

інфекційні захворювання;

хірургічні втручання, травми, шок, колапс;

вагітність, період лактації, дитячий та підлітковий вік;

лактат-ацидоз або гіпоксія в анамнезі;

гострий або хронічний алкоголізм.

Особливості взаємодії з іншими ліками та побічні дії Метформіну

Можливі підсилення цукрознижувальної дії Сіофори при одночасному застосуванні таких лірарських засобів, як інсулін і пероральні цукрознижувальні засоби, нестероїдні протизапальні препарати, інгібітори, моноамінооксидази, окситетрациклін, інгібітори АПФ, фібрати, циклофосфамід та його похідні.

Цукрознижуюча дія зменшується при одночасному застосуванні таких лікарських засобів: глюкокортикоїдів, комбінованих естроген-гестагенних препаратів, протизаплідних препаратів, епінефрину та інших симпатоміметиків,глюкагону, гормонів щитовидної залози, тіазидних петльових діуретиків, діазоксиду, похідних нікотинової кислоти, фенотіазину.

Циметидин сповільнює виведення Сіофору, тому що підвищується ризик розвитку молочно-кислого ацидозу. Одночасне застосування речовин, які зменшують всмоктування Сіофору призводить до ослаблення його дії. Гостре або хронічне вживання алкоголю може непередбачувано підсилити цукрознижувальну дію препарату та