і підготовлений список слів.
(Дослідження абсолютних порогів слухової чутливості проводиться пошепки. Складаємо 2 групи слів. Перша група слів включає голосні у|в,біля|, о і приголосні м, н, в, р.
Ворон, двір, море, номер і т.д. Друга група слів – голосні а, і, э і шиплячі, свистячі приголосні. Наприклад: година, щі, чижик, заєць, шерсть і т.д.
Перед початком експерименту у|в,біля| випробовуваного одне вухо затикаємо змоченим ватяним тампоном. Далі з невеликої відстані пошепки починаємо|розпочинає,зачинає| вимовляти|виголошувати| слова 1-ї і 2-ї груп, поступово при цьому віддаляючись.
Відстань, на якій знаходиться|перебуває| дослідник, коли випробовуваний починає|розпочинає,зачинає| називати 50% і більш вимовлених|виголошених| слів неправильно, вважають|лічать| пороговою величиною. Відстань між дослідником і випробовуваним продовжують збільшувати (при необхідності дослідник може обернутися до випробовуваного спиною, що відповідає збільшенню відстані удвічі|вдвічі|). Кінцевою|скінченною| точкою віддалення від випробовуваного буде місце|точка|, з|із| якого він не зможе почути жодного слова. Цю відстань заміряють. Міняючи|змінюючи,замінюючи| ватяні тампони по черзі в кожному вусі, дослід|дослід| проводиться кілька разів.
Оцінка результатів
1. Слова 1-ї групи в нормі розрізняються на відстані 5 м (низькочастотні).
2. Слова 2-ї групи в нормі розрізняються на відстані близько 20 м (високочастотні).
Дослідження слуху за допомогою камертонів
Для потреб медицини виготовляють камертони, настроєні на тон «до» в різних октавах. Камертони відповідно позначають латинською буквою «с» (позначка ноти «до» за музичною шкалою) із зазначенням найменування октави (цифра зверху) та частоти коливань за 1 с (цифра знизу). Попри те що в останні роки камертони стали витіснятись сучас-ними електроакустичними пристроями, вони залишаються цінними за-собами дослідження слуху, особливо за відсутності аудіометрів. Більшість фахівців вважають достатнім застосування камертонів C128 і С42048 з метою диференціальної діагностики, оскільки один камертон басовий, а інший – дискантовий. Порушення сприйняття басових звуків більш характерно для кондуктивної приглухуватості, дисканто-вих – для нейросенсорної.
Після «запуску» камертона визначають довжину сприйняття його звучання за повітряною та кістково-тканинною провідністю. Під час обстеження гостроти слуху за повітряною провідністю камертон розміщують на відстані 1 см від вушної раковини, не торкаючись до шкіри та волосся. Камертон тримають так, щоб його бранші були пер-пендикулярними до вушної раковини. Через кожні 2-3 с камертон відводять від вуха на відстань 2-5 см, аби не допустити розвитку адаптації до тону або стомлення слуху. Під час обстеження слуху за кістково-тканинною провідністю ніжку камертона притискують до шкіри соскоподібного відростка.
Дослідження сприйняття звуку за повітряною та кістково-тканин-ною провідністю має важливе значення для диференціальної діагно-стики порушення функції звукопровідної та звукосприймальної сис-тем. Для цього запропоновано багато камертональних тестів. Зупинимося коротко на дослідах, які є найбільш поширеними.
Дослід Вебера. Дослід передбачає визначення боку латералізації
звуку. Ніжку камертона Ci2g, який звучить, приставити до середини
тім'я та запитувати в досліджуваного, де він чує звук – у вусі чи в го-лові. У нормі та в разі симетричних порушень слуху звук відчувається
в голові (латералізації немає). При однобічному порушенні функції
звукопровідного апарату звук латералізується в бік хворого вуха, а при
двобічному порушенні – в бік вуха, яке більш уражене.
При однобічному порушенні функції звукосприймального апарату звук латералізується в бік здорового вуха, а при двобічному – в бік вуха, яке краще чує.
Дослідження слуху за допомогою аудіометра
Останніми роками значного поширення набув метод дослідження слуху за допомогою електроакустичного апарату, названого аудіомет-ром. Аудіометр складається з 3 основних частин: 1) генератора різних акустичних сигналів (чистих тонів, шуму, вібрації), які можуть сприй-матися вухом людини; 2) регулятора рівня звукового тиску сигналу (атенюатора); 3) випромінювача звуків, який трансформує електричні сигнали в акустичні за допомогою передачі звукових коливань до досліджуваного через повітряні та кісткові телефони.
Аудіометрія має певні переваги порівняно з камертональним обстеженням. Зокрема, аудіометри забезпечують можливість досліджу-вати гостроту слуху в діапазоні звукових частот від 125 до 8000 Гц, а найбільш досконалі – від 125 до 12 000 Гц і більше, розвивають РЗТ сигналів, проведених через повітря, у діапазоні від 10 до 120-130 дБ, мають здатність безперервно або переривчасто відтворювати тони не-обхідних частот та РЗТ протягом необмеженого часу. Крім того, аудіометрія дозволяє виключити елемент переслуховування сигналів у разі вираженої асиметрії слухової чутливості, наприклад, переслухо-вування звуків, проведених через повітря чи кістку, вухо, яке чує нор-мально, при подачі акустичних сигналів у вухо, що чує погано чи глу-хе. У таких випадках за допомогою аудіометрії можливе маскування вуха, що чує краще, тонами чи шумом аудіометра інтенсивністю 70-85 дБ.
Метрологічно не перевірені та не калібровані аудіометри з невідо-мими характеристиками вихідних акустичних сигналів можуть бути джерелом серйозних клініко-діагностичних помилок і неправильного лікування.
За допомогою сучасних клінічних аудіометрів досліджують слух методами тональної порогової, тональної надпорогової та мовної аудіометрії.
Тональна порогова аудіометрія призначена для дослідження по-рогів слухової чутливості до тонів фіксованих частот (125-8000 Гц). Тональна надпорогова аудіометрія дозволяє оцінити функцію гуч-ності, тобто здатність слухової системи сприймати та розпізнавати сиг-нали надпорогової сили – від тихих до максимально голосних. Мовна аудіометрія забезпечує отримання даних про пороги та можливості розпізнавання досліджуваних мовних сигналів.
Тональна порогова аудіометрія. Першим етапом аудіометрії є вимір слухової чутливості – слухових порогів. Поріг сприйняття тону – це мінімальна інтенсивність акустичного сигналу, за якої виникає перше відчуття звуку. Змінюючи частоту та силу звуку за допомогою спеціальних пристроїв, розміщених на панелі аудіометра, дослідник визначає той момент, у який досліджуваний почує ледь відчутний сиг-нал. Передачу звуку від аудіометра до пацієнта здійснюють через го-ловні телефони повітряної провідності та кістковий вібратор. У разі появи звуку досліджуваний сигналізує про