Скарлатина

Скарлатина — гостре інфекційне захворювання переважно дитячого віку, яке характеризується явищами загальної інтоксикації, ангіною, регіонарним лімфаденітом, дрібноточковим висипом та наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — бета-гемолітичний стрептокок групи А. Відомо 46 серологічних типів цього стрептокока. Кожен з них може спричинити скарлатину. Антитіла, які утворюються в організмі після перенесеної скарлатини у відповідь на дію токсину, зв'язують токсини стрептокока всіх типів (поліспецифічний антитоксичний імунітет); антибактеріальні антитіла виробляються тільки проти того типу стрептокока, який викликав захворювання (моноспецифічний антибактеріальний імунітет).

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, контагіозний з моменту захворювання до 22-го дня від початку хвороби, а також хворий (дитина або дорослий), в якого е інша стрептококова хвороба (ангіна, назофарингіт, стрептодермія, бешиха та ін.). Основний шлях передачі скарлатини — повітряно-краплинний. Певну роль при поширенні скарлатини відіграє передавання інфекції контактним шляхом — через третю особу та через предмети, яких торкався хворий. Бувають також харчові спалахи скарлатини — через молоко, холодець тощо.

Найбільше випадків захворювання скарлатиною спостерігається серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти першого року життя і після 15-річного віку на скарлатину хворіють рідко. Індекс контагіозності при скарлатині становить 0,4.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — піднебінні мигдалики, а також пошкоджена шкіра або слизові оболонки іншої ділянки (опікова, ранова, післяродова скарлатина і т. д.). Скарлатинозний стрептокок розмножується в ділянці вхідних воріт інфекції, виділяє токсин, який всмоктується в кров і зумовлює загальнотоксичні симптоми (головний біль, блювання, підвищення температури тіла тощо), ураження вегетативної нервової системи (спочатку симпатичної, а потім парасимпатичної частини). З дією токсину пов'язуються зміни шкіри (висипання) та язика. Септична дія скарлатинозного стрептокока проявляється виникненням на місці втілення інфекції первинного вогнища запалення (ангіна) та гнійними ускладненнями, які розвиваються при певних несприятливих умовах. Продукти розпаду стрептокока мають алергічну дію, що сприяє розвитку алергічних ускладнень.

Клініка. Інкубаційний період при скарлатині триває 2 — 7 днів, іноді збільшуючись до 12 днів. Початок хвороби гострий. Температура тіла підвищується до 38—39 ° С і більше, з'являються біль у горлі під час ковтання, головний біль, нездужання, часто — блювання. Вже на першу добу або на 2-й день з'являється висип. Скарлатинозний висип дрібноточковий, яскраво-рожевий або червоний на гіперемійованому фоні шкіри. На перший погляд створюється враження суцільного почервоніння шкіри. Найбільше висипань у пахвовій, лобковій, пахвинній та сідничній ділянках, на згинальних поверхнях кінцівок. Висип у деяких випадках має дрібнопапульозний характер. Можна спостерігати іноді міліарне висипання у вигляді дрібних, як макове зернятко, пухирців, наповнених прозорою або каламутнуватою рідиною. При тяжкій формі скарлатини висип часто геморагічний. При скарлатині спостерігається білий дермографізм (тривалий прихований і короткий явний періоди). Обличчя має характерний вигляд: на лобі і скронях — рожевий дрібноточковий висип, шкіра щік суцільного червоного кольору; шкіра носа, навколо губ та підборіддя бліда. Чітко видно блідий носогубний трикутник — типова ознака скарлатини, описана Н. Філатовим. У ділянках згинів, при уважному огляді видно багато дрібноточкових крововиливів, завдяки чому природні складки в них дуже виділяються. Це симптом складки. Постійним симптомом скарлатини є ангіна — від катарального запалення до глибоких некротичних змін піднебінних мигдаликів. Спостерігається яскрава гіперемія слизової оболонки передніх піднебінних дуг, м'якого піднебіння, язичка (палаючий зів). Відповідно до ступеня ураження зіва в процес втягуються регіонарні лімфатичні вузли: вони збільшені, щільні, болісні при пальпації. Язик обкладений густим білим нальотом, через 2—3 дні він очищається від нього, стає яскраво-червоним, сосочки гіпертрофуються (малиновий язик).

Явища загальної інтоксикації, залежно від тяжкості хвороби, зберігаються протягом 2—7 днів. Паралельно з поліпшенням загального стану (зниження та нормалізація температури тіла, поліпшення самопочуття) зменшується ступінь запальних змін зіва, блідне і поступово зникає висип. На місці висипу спостерігається лущення: висівкоподібне на обличчі та шиї, пластинчасте — на тулубі та кінцівках. Поява лущення припадає на кінець першого — початок другого тижня. Більш інтенсивним лущення буває після рясного висипання, особливо — міліарного. Найчіткішим є скарлатинозне пластинчасте лущення на долонях та підошвах.

Типова скарлатина проявляється в легкій, середньотяжкій та тяжкій формах. Тяжка форма скарлатини, при якій домінують загальнотоксичні розлади (гіпертермія, багаторазове блювання, нейротоксикоз, геморагічний синдром), е токсичною. При перевазі бактеріального компонента (некротична ангіна, аденофлег-мона, ранні гнійні ускладнення тощо) виділяють септичну скарлатину. Поєднання симптомів токсичної та септичної скарлатини характерне для токсико-септичної форми хвороби.

Перебіг скарлатини нерідко буває атиповим: симптоми хвороби виражені слабко, деяких з них зовсім немає. Це стерта форма скарлатини.

Атиповою скарлатиною є також екстрафарингеальна або екстрабукальна (опікова, ранова, післяродова тощо). Явища загальної інтоксикації є вираженими, висип типовим, але починається він і найбільш насичений у ділянці вхідних воріт інфекції. Слабко виражені зміни в зіві — ангіна найчастіше є катаральною.

Ускладнення. В генезі ускладнень скарлатини основну роль відіграють два фактори: бактеріальний та алергічний.

Бактеріальні (гнійні) ускладнення можуть виникати і в ранні, і в пізні строки хвороби. Серед гнійних ускладнень найбільш поширені лімфаденіт, аденофлегмона, отит, мастоїдит, гнійний артрит та ін.

Алергічні ускладнення при скарлатині найчастіше виникають під час другого періоду хвороби. Це насамперед дифузний гломерулонефрит та синовіїт з переважним ураженням дрібних суглобів. Для скарлатини характерними є також алергічні хвилі: у реконвалесцента скарлатини на 2—3-му тижні хвороби відновлюються загальнотоксичні симптоми, підвищується температура тіла (звичайно короткочасно); з'являється висип різноманітного характеру (дрібноплямистий, уртикарний, анулярний), ангіна (звичайно катаральна), спостерігаються одутлість обличчя, катар слизових оболонок — кон'юнктивіт, риніт, бронхіт. Збільшуються лімфатичні вузли, виникає