КРОВОТЕЧА. КРОВОВТРАТА, ГЕМОСТАЗ

Кровотеча — це одна з головних про-блем сучасної хірургії. Кожне відкрите пошкодження і більшість оперативних втручань супроводжуються нею.

Що ми розуміємо під поняттям "кро-вотеча"? Термін "кровотеча" (haemp-nhagia) походить від двох грецьких слів:

haema —кров і rhein — текти. Це вихід крові з кровоносних судин або порож-нин серця в тканини, порожнини (грудну, черевну, черепну, суглобову), порожнисті органи (шлунок, кишеч-ник, матку, сечовий міхур) чи зовнішнє середовище. Кровотеча зав-жди є наслідком впливу якогось чин-ника. Без причин кровотечі не буває.

Які ж причини можуть змусити кров вийти з кровоносного русла або порожнин серця? Їх кілька.

Кровотеча від розриву судинної стінки (haemorrhagia per rhexin). Ви-никає внаслідок будь-якої травми су-дини з повним або частковим відкрит-тям її просвіту. Причиною можуть бути поранення ножем, кулею, ту-пим предметом і ін. У такому разі ча-стіше виникає гостра крововтрата.

Кровотеча від роз'їдання судинної стінки (haemorrhagia per diabrosin corrosionem). Руйнування судини при цьому є наслідком патологічного про-цесу, який розвивається у сусідніх із стінкою тканинах. Це — пухлина, яка розпадається і проростає судину, запальний інфільтрат, виразка або склероз стінки судини. Іноді причи-ною порушення цілості стінки суди-ни є стороннє тіло (куля, осколок), яке постійно тисне на судину.

Кровотеча від просочування

(haemorrhagia per diapedesm). Це кро-вотеча, за якої немає макроскопіч-ного пошкодження судини, а кров виходить крізь, здавалось би, непо-шкоджену стінку через її підвищену проникність. Звичайно такі кровотечі не є значними. Кров ніби просочуєть-ся крізь нещільну, пошкоджену функ-ціонально, а не механічно, стінку судини і не вимагає негайного хірур-гічного втручання. Функціональна нещільність судин може бути зумов-лена різними хвороботворними чин-никами: бактерійними токсинами (скарлатина, віспа), септичними ста-нами, отруєннями миш'яком, фос-фором, змінами складу крові (холе-мія, білокрів'я, злоякісна анемія), авітамінозом тощо.

Таким чином, усі кровотечі за па-тогенезом можно об'єднати у дві ве-ликі групи: І — кровотечі механічні, що зумовлені прямим місцевим руй-нуванням стінки судин під дією трав-ми (розрив) чи патологічного процесу (запалення, пухлина, атеросклероз, виразка); II — кровотечі нейротрофічні (B.L Стручков), або дизметаболічні, які спричинюються системними пору-шеннями мікроструктури судин мік-роциркуляторного русла, що робить їх проникними для елементів крові (діа-педез), та системними змінами хімізму крові, її здатності до згортання.

КЛАСИФІКАЦІЯ КРОВОТЕЧ

Залежно від характеру пошкодже-ної судини кровотечі ділять на арте-ріальні, венозні, капілярні, парен-хіматозні.

Найнебезпечніші артеріальні кро-вотечі, бо кров у артеріях тече під високим тиском (120 мм рт. ст.). Вона з силою виштовхується із судини або порожнини серця, через що організм швидко знекровлюється. Кров із артерії звичайно витікає стру-менем, під тиском. Вона яскраво-червоного кольору, щоправда, іноді це не характерне для артеріальної кровотечі. По-перше, за низького артеріального тиску (шок, колапс) кров із артерії може витікати плавно;

по-друге, за деяких патологічних станів, коли в крові нагромаджується багато вуглекислоти (гіпоксія), вона може мати темне забарвлення. Струмінь крові, що витікає з артерії, синхронний з пульсовою хвилею. У разі повного перерізування чи розриву кровоточить не лише центральний, а й периферичний ії кінець. Витікання крові з артерії часто супроводжується шипінням. Самостійно зупинитися кровотеча може лише в артеріях дрібно-го калібру. Кровотеча із більших ар-терій та із серця сама зупиняється дуже рідко, бо кров'яний тиск значний, а звуження просвіту недостатнє.

У разі венозної кровотечі кров із су-дини витікає звичайно повільним струменем, вона темного кольору. У деяких випадках, коли тканини не-здатні захоплювати кисень (тканинна гіпоксія), останній у великій кількості переходить з артерій у вени, венозна кров за своїм забарвленням нагадує артеріальну.

За підвищення венозного тиску кров з вени може витікати струменем. Кровоточить частіше периферичний кінець судини, але у разі застою і до-статньої кількості колатералів кров може витікати і з центрального від-різка.

Кровотеча із вен, які розташовані близько до серця (безіменна, підклю-чична, внутрішня шийна), може відбуватися поштовхами внаслідок зниження тиску під час вдиху і підви-щення його під час видиху. Дуже кро-воточать вени, стінки яких не спада-ються внаслідок фіксації їх до сусідніх тканин (підключична, кісткові, пе-чінкові).

У разі підвищення тиску (кашель, блювання, крик, чхання) венозна кровотеча стає сильнішою. Притис-кання вени проксимальніше від місця кровотечі збільшує її, притискання дистальніше може сприяти ії припи-ненню.

Загалом венозні кровотечі менш небезпечні для життя, ніж артері-альні, але за поранення великих, що лежать найближче до серця, вен не-безпечною стає не лише крововтра-та, а й можливість проникнення в просвіт судини повітря (повітряна ем-болія).

Капілярна кровотеча — змішана. Вона не є небезпечною і спиняється сама під впливом тугої пов'язки. За цієї кровотечі не видно окремих кро-воточивих судин і кров сочиться з тка-нин, як з губки. Забарвлення крові темно-червоне. Усе, що посилює артеріальний приплив крові і затри-мує венозне відтікання, збільшує кровотечу. У здорових тканинах ка-пілярна кровотеча звичайно зупи-няється самостійно. У тканинах, у яких недостатня кількість еластичних елементів або у тих випадках, коли знижена здатність до згортання крові (гемофілія, холемія), й капілярна кровотеча може бути загрозливою.

Паренхіматозна кровотеча спосте-рігається у разі пошкодження парен-хіматозних органів. Вона іноді може бути досить значною. Небезпека по-лягає в тому, що її важко зупинити, бо судини паренхіматозних органів фіксовані до строми органа і не спа-даються. Має змішаний характер, бо виникає з малих артерій, вен і капі-лярів.

Особливо сильна і небезпечна кро-вотеча з печінки, селезінки, нирки, легень тощо. Небезпечні кровотечі, теж паренхіматозного характеру, з язика, губчастої речовини кісток і органів, що мають будову печеристих тканин (печеристі тіла статевого чле-на, клітор).

Залежно від напрямку кровотечі ділять на внутрішні, зовнішні і внут-рішньотканинні. У разі внутрішньої