Кровотечі в різні порожнини і по-рожнисті органи мають свої специфічні назви. У порожнини: черевну — haemoperitoneum, плевральну — haemothorax, суглобову — hae-morthrosis, серцеву сумку — haemoperi-cardium, порожнину черепа — haemo-cranion, з носа — epistaxis, легень — haemoptoe, сечових шляхів — haema-turia, жіночих статевих органів — met-rorrhagia, прямої кишки — haemorrhoe, шлунка — haematemesis.

Інтенсивність кровотечі в порож-нини і порожнисті органи залежить від калібру пошкодженої судини, розмі-ру наявного в ній отвору, тиску крові і тривалості кровотечі. Найбільше нагромаджується крові в черевній і плевральній порожнинах або в шлун-ку, кишечнику — до 2—3 л. Крово-течі ці бувають іноді настільки масив-ними, що вимагають негайного опе-ративного втручання.

У разі зовнішньої кровотечі кров виливається з рани на шкірі або сли-зових оболонках у навколишнє сере-довище.

Розпізнати внутрішні кровотечі складніше, ніж зовнішні. Якщо кро-вотеча відбувається у просвіт порож-нистих органів, то кров виливається назовні через природні отвори тіла. Але не завжди легко встановити при-роду навіть такої явної внутрішньої кровотечі. Так, кровотеча з рота може бути зв'язана з патологією у самій ротовій порожнині, змінами в легенях, стравоході, шлунку, дванад-цятипалій кишці, носоглотці. Кри-ваві випорожнення бувають унаслідок кровотечі із будь-якого відрізка трав-ного каналу, а також з легень у разі заковтування крові.

У разі внутрішньо-тканинної інтер-стиціальної кровотечі кров або скуп-

чується в тканинах (гематома — haematoma), або інфільтрує їх. За-лежно від величини і форми такого крововиливу розрізняють: петехії — petechiae (дрібні крововиливи); смуги — vibices (крововиливи у вигляді смуг);

екхімози — ecchymoses (більші крово-виливи); синці — suggilatio s. suffusio (масивні з нерівними краями кровови-ливи).

Кровотечі можуть бути виражені й приховані. У першому разі кров мож-на побачити неозброєним оком, у другому — для її виявлення потрібні спеціальні лабораторні дослідження.

Кровотечі бувають первинними й вторинними. Первинні кровотечі ви-никають у момент поранення, вико-нання операції. Це — безпосередній наслідок травми. Вторинні кровотечі діляться на ранні й пізні. Ранні вто-ринні кровотечі виникають протягом 2 діб з моменту пошкодження і є на-слідком виштовхування тромба із су-дини, зісковзування накладеної ліга-тури або припинення спазму судин (наприклад, припинення дії введено-го з анестетичним засобом адреналі-ну під час видалення зуба). Причи-нами зісковзування лігатури можуть бути такі: слабке затягування вузла на судині, захоплювання в лігатуру ра-зом із судинами сусідніх тканин, за-надто часте використання з метою зу-пинки кровотечі закручування суди-ни чи електрокоагуляції, недогляд або недооцінка дрібних кровотеч.

Причинами вторинних пізніх кро-вотеч можуть бути: виштовхування тромба у разі вторинної травми (пе-рев'язування, передчасне транспорту-вання), тиск на судину ззовні, який сприяє змертвінню її стінки і прори-ванню (такий тиск може бути зумов-лений гострими осколками кістки у разі перелому, сторонніми тілами, гумовими дренажними трубками, що розташовані близько до судини), гнійне розплавлення тромба або са-мої стінки судини у разі гноєтворної або гнильної інфекції рани.

Допомога. Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою давлючої пов'язки.

Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.

Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани. При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани.

Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”. При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов’язку.

На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.

Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно - спіральні пов’язки.

При кровотечі з великим припливом крові - передавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають давлючу пов'язку. При кровотечі стегнової артерії накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут кладуть шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нер-ви, і вставляють записку із зазначеним часом його накладання. Тривалість ви-користання джгута обмежується двома годинами, інакше омертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допо-могу, то через 1,5-2 год. джгут на кілька хвилин відпускають, кровотечу при цьому зменшують іншими методами (давлячим тампоном), а потім знову за-тягують джгут. При кровотечі сонної артерії рану по можливості здавлюють пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампо-нування.

Капілярна кровотеча добре зупиняється давлючою пов'язкою. Для цього шкі-ру навколо обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з ра-ни виступає посторонній предмет, в місці локалізації його треба зробити у пов'язці отвір, інакше цей