КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Екстемпоральні лікарські форми, що застосовуються для лікування трофічних виразок шкіри ”

ПЛАН

I. Вступ

Екстемпоральні лікарські форми, що застосовуються для лікування трофічних виразок шкіри

Морфологія шкіри

Фізіологія шкіри

Патогістологічні зміни шкіри при дерматозах

Загальна характеристика виразок. Етіологія та патогенез виразок різного походження

Принципи лікування виразок

Склад і технологія приготування лікарських форм для лікування трофічних виразок шкіри

III. Висновки

IV. Література

I. Вступ

Перед сучасною медициною стоїть ряд складних проблем. Серед них - лікування дерматологічних захворювань, які характеризуються важкими ускладненнями на інші органи і системи людського організму. Дерматологічні захворювання спостерігаються у всіх вікових групах, вони зумовлені рядом причин, але, в основному, це несприятливий вплив екологічних факторів.

Складністю лікування цих захворювань є неправильний підхід до лікування захворювання через незнання етіології даної хвороби. Проблема лікування трофічних виразок різної етіології, в зв’язку з великою поширеністю, являється важливою медико – соціальною проблемою сучасного суспільства. Виразки вважають дефектом шкіри. Аналіз причин показує, що серед етіологічних факторів розвитку виразок перше місце займає хронічна венозна недостатність (ХВН) нижніх кінцівок, що викликає до 72% трофічні виразки. Не дивлячись на очевидний прогрес у діагностиці і лікуванні ХВН нижніх кінцівок, поширеність венозних виразок залишається свого роду константою ( 1 – 2% дорослого населення ), доведеною в результаті багато численних досліджень протягом останніх 30 років. Безуспішне, часто нераціональне і неаргументоване лікування хворих з венозною виразкою, яке ґрунтується в основному на інтуїції і досвіді лікаря, призводить до розвитку рецидивів захворювання. Довготривале, іноді роками проведене лікування призводить до значних фінансових затрат, які перетворюють проблему лікування виразки із чисто медичної – в соціально – економічну.

II. ЕКСТАМПОРАЛЬНІ ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТРОФІЧНИХ ВИРАЗОК

1. МОРФОЛОГІЯ ШКІРИ

Шкіра утворює зовнішній покрив людського тіла, має складну будову і виконує цілу низку важливих функцій. Її загальна площа – 1,5 – 2 м І, вага в середньому 4 кг, що становить 4 – 9 % від загальної маси тіла. Товщина шкіри на різних ділянках різна і коливається в межах 0,5 – 4 мм.

На поверхні шкіри є борозенки, гребені і дотикові валики, які утворюють індивідуальний малюнок шкіри. На долонній поверхні пальців кистей малюнок шкіри у кожного свій, неповторимий, зумовлений спадковими особливостями організму, що використовують у криміналістиці (дактилоскопія – вивчення відбитків пальців).

Колір шкіри обумовлюють чотири пігменти: синій (дезоксигемоглобін), червоний (оксигемоглобін), жовтий (каротин), коричневий (меланін).

Саме від кількості меланіну, обумовленої генетично, залежить колір шкіри основних людських рас. Під впливом ультрафіолетового проміння кількість меланіну збільшується і виникає засмага (індукована пігментація).

Крім цього, є ще так звані додатки шкіри: волосся, нігті, потові та сальні залози.

Гістологічно у шкірі розрізняють епідерміс, дерму (власне шкіру), підшкірну клітковину та додатки шкіри (рис. 1).

Епідерміс (epidermis). Це зовнішній епітеліальний покрив шкіри, який складається із таких шарів: базальний, або зародковий, щитоподібний, зернистий, блискучий, роговий. Мальпігієвим називають усі шари епідермісу, крім рогового. Клітини епідермісу складаються із кератиноцитів (90 %), які оновлюються кожні 4 тижні.

Епідерміс постійно оновлюється, глибокі шари клітин епідермісу поступово наближаються до поверхні, в них відбуваються біохімічні та структурні зміни, вони стають плоскими, перетворюючись у рогові пластинки, які постійно злущуються. Просування клітин від базального до зернистого шару в процесі росту відбувається впродовж 30 – 40 днів, а проходження через роговий шар триває приблизно 14 днів. Увесь епідерміс змінюється в середньому впродовж 60 днів. У цій частині шкіри немає кровоносних судин.

Базальний шар – це один ряд циліндричних клітин, розміщених на базальній мембрані, тобто найглибше, і перпендикулярно до поверхні шкіри. Між клітинами є міжклітинні проміжки, в яких видно міжклітинні місточки – демосоми, що з’єднують клітини між собою. Демосоми складаються з семи шарів. У цитоплазмі базальних епітеліоцитів є гранули пігменту меланіну у вигляді меланосом, багато мітохондрій, ендоплазматичної сітки, внутрішньоклітинного сітчастого апарату Гольджі, рибосом, центріолей, хромосом, тонофіламентів, які складаються із пучків тонофібрил. Базальні епітеліоцити мають зовнішнью клітинну мембрану із нервною складчастою поверхнею, ядра із зовнішньою та внутрішньою мембранами і 1 – 2 ядерцями.

Шилоподібний шар складається із 4 – 8 рядів полігональних клітин із ендоплазматичними відростками (шипами), основу яких складають тон обрили. Цими відростками клітини з’єднуються між собою, проміжки пронизані мережею каналів, якими циркулює міжклітинна рідина. У цьому шарі є клітини Лангерганса. У клітинах верхніх рядів цього шару містяться кератиносоми, в яких виявлені такі ферменти: кисла фосфатаза, нуклеозидфосфатаза , арилсульфатаза та інші.

Зернистий шар розміщений над шилоподібним, має різну товщину і складається із 1 – 3 ромбоподібних клітин із ядрами. В цитоплазмі цих кератогіалінові гранули. Наявність цих гранул свідчить про початок процесу зроговіння клітин епідермісу. Одночасно відбувається зменшення міжклітинних проміжків і потовщення зовнішніх клітинних мембран, ядра клітин зморщуються, менше виражені органоїди та тонофіламенти. В кератогіалінових гранулах є протеази ( 90 % ), ліпіди, карбогідрази.

Блискучий шар виявляють переважно в епідермісі долонь і підошов. Він складається із 1 – 3 рядів без’ядерних, плоских, гомогенних клітин, які майже зливаються між собою і просякнуті білковою речовиною – елеїдином (поперелником рогової речовини – кератину).

Роговий шар вкриває поверхню шкіри і складається із плоских без’ядерних зроговілих клітин які пов’язані між собою редукованими десмосомами. Ці клітини містять переважно білкову речовину кератин, до складу якого входить сірка, цистин, аргінін, лізин, гістидин. Кератин стійкий до впливу різних хімічних речовин. Товщина цього