4. Видільна функція шкіри визначається наявністю у шкірі людини до 2 млн потових залоз, які в основному зосереджені під пахвами, на долонях, на підошвах та у інших місцях. Впродовж доби вони виділяють 0,5-1,0 л поту, який на 99% складається із води, хоча містить органічні та неорганічні речовини. Секреторна функція шкіри зумовлена також функціонуванням сальних залоз, які виділяють впродовж доби до 20 г складного за хімічним складом напіврідкого шкірного сала. Головним компонентом шкірного сала є жирні кислоти, зокрема вільні жирні кислоти, які мають бактерицидні властивості. Змішуючись з потом, шкірне сало утворює кислотну мантію шкіри, яка відіграє суттєву роль у підтриманні її нормального фізіологічного стану. Склад шкірного сала та його кількість знаходяться під регулюючим впливом нервової та ендокринної систем.

5. Резорбтивна функція шкіри. Водорозчинні речовини майже не проникають через неушкоджену шкіру, проте речовини. Які розчиняють жирову мантію шкіри, проникають через неї легше. Всмоктування через шкіру ліків має практичне значення в дерматології. Вони можуть всмоктуватися трансдермально через роговий шар або проникати через волосяні фолікули, сальні залози. Гідратація посилює всмоктування у 10 – 100 разів. Цю властивість використовують при накладанні на уражені ділянки оклюзій них пов’язок, під якими, власне, і посилюється гідратація. Посилюють всмоктування ліків через шкіру гіперемія внаслідок руйнування захисного рогового шару шкіри, застосування димексиду, який транспортує в глибину шкіри різні ліки. Всмоктування ліків через шкіру залежить також від площі, на яку вони наносяться, та концентрації ліків. Наприклад, змащування великих площ ураженої шкіри 5 – 10 % саліцилової кислоти мазями може призвести до значного всмоктування саліцилової кислоти отруєння нею організму. Це ж стосується й інших ліків, особливо тоді, коли їх застосовують у випадках еритродермії. Значно посилюється всмоктування через шкіру після її обробки органічними розчинниками. Через дитячу шкіру хімічні речовини всмоктуються інтенсивніше.

6. Імунологічна функція шкіри. Основна функція шкіри як органу імунної системи: розпізнавання антигену, його активація, проліферація імунокомпонентних клітин, їх диференціювання та регуляція.

7. Чутлива функція шкіри. Загальновідомо, що шкіра є органом відчуття.

Вона насичена рецепторами, що забезпечує її зв'язок із центральною нервовою системою та внутрішніми органами. Розрізняють три види шкірної чутливості:

тактильна – обумовлює відчуття дотику, тиску і найбільше виражена на кінчиках пальців, в ділянці статевих органів. Сосків молочних залоз;

температурна – забезпечує відчуття тепла і холоду;

больова – обумовлює захист організму від згубного впливу різних надмірних подразників (ушкодження, запалення тощо).

Виявлення порушень чутливості використовують з діагностичною метою (лепра, сирингомієлія).[1]

3. ПАТОГІСТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ШКІРИ ПРИ ДЕРМАТОЗАХ

Патоморфологічні зміни у шкірі розвиваються за законами загальної патології. Багато цих змін є спільними і однаковими при різних дерматозах, а різні їх поєднання та вираженість складають патогістологічну картину окремих дерматозів. Знання патоморфологічних термінів. Правильне їх розуміння і застосування є основою для взаєморозуміння між клініцистами та патоморфологами.

Наведемо характеристику найчастіших і найхарактерніших патоморфологічних змін при дерматозах.

Акантом (рис.2) – збільшення кількості рядів шилоподібного шару епідермісу. Акантом є простий (помірне рівномірне збільшення кількості клітин шилоподібного шару над і між сосочками дерми), між сосочковий (збільшення кількості клітин шилоподібного шару переважно між сосочками дерми, наприклад, при псоріазі) та інфільтруючий (відростки епідермісу дуже виражені і проникають глибоко в дерму, наприклад, при бородавчастому туберкульозі шкіри).

Акантоліз – розрив зв’язків між епітеліальними клітинами внаслідок лізису демосом, що призводить до формування порожнинних інтраепітеліальних елементів. Коли такий елемент зруйнувався і до ерозії прикласти предметне скло, то до нього прилипають кератиноцити. Які мають округлу форму. Великі ядра і невеличку смужку протоплазми, так звані акантолітичні клітини Танка.

Балонуюча дегенерація – це поєднання процесів спонгіозу, ретикулярної дистрофії та акантолізу, що обумовлює формування інтраепітеліальної порожнини. В якій знаходяться дермоцити, клітини в стані некробіозу та некрозу (вірусні дерматози).

Вакуолізація, або внутрішньоклітинний набряк (рис. 3) – утворення вакуолею в цитоплазмі епідерміоцитів, ядра яких зморщені або відсутні. В такий спосіб можуть утворюватися невеличкі інтраепітеліальні порожнини, наприклад, у хворих на алергійний дерматит.

Гіпергранульоз – потовщення зернистого шару епідермісу, що спостерігається у хворих на червоний плоский лишай.

Гіперкератоз (рис. 4) – потовщення рогового шару епідермісу, яке часто супроводжується розвитком болючих тріщин (природжені чи набуті кератодермії різного походження).

Гранульома (рис. 5) – вогнищева хронічна запальна реакція, що характеризується нагромадженням і проліферацією лімфоцитів, гістоцитів, макрофагів, епітеліоїдних та гігантських клітин. Гранульоми характерні для туберкульозу шкіри і саркоїдозу.

Мікро абсцеси (рис. 6) – невеличкі нагромадження нейтрофілів у роговому шарі епідермісу або під ним, трапляється у хворих на псоріаз. Нейтрофільно-еозинофільні мікро абсцеси на верхівках сосочків дерми у є у хворих на дерматит Дюрінга, еозинофільні мікро абсцеси спостерігаються у випадках вегетуючого пепемфігусу. А у хворих на лімфоми шкіри виявляють мікро абсцеси Потріє – нагромадження в епідермісі незрілих лімфоцитів.

Набрякання мукоїдне – початкова стадія дезорганізація колагену та основної міжклітинної речовини сполучної тканини внаслідок накопичення мукополісахаридів, що трапляється у хворих на системні хвороби сполучної тканини.

Набрякання фібриноїдне (рис. 7) – стадія дезорганізації тканини, що характеризується набряканням, гомогенізацією, змінами властивостей колагену і теж спостерігається у хворих на системні хвороби сполучної тканиниж.

Некроз фібриноїдний – стадія дезорганізації сполучної тканини, що характеризується гомогенізацією і розпадом колагену, який набуває властивостей фібрину. Теж трапляється у хворих на системні хвороби сполучної тканини.

Некроз сирнистий – це тканини,