Гомеопатичні лікарські засоби - лікарські засоби, що містять одну або більше субстанцій, та виготовлені методом послідовних динамізованих розведень, або диспергування, відповідно правилам гомеопатичних технологій, описаних в Європейській Фармакопеї, або в інших офіційних Фармакопеях.
Гомеопатична сировина - речовина (субстанція) рослинного, мінерального, тваринного, мікробного походження, фізіологічні виділення тварин та людини, інші біологічні субстрати і синтетичні речовини, необхідні для виготовлення ГЛЗ.

Гомеопатичні субстанції - гомеопатичні матричні настойки (есенції), розчини, а також розтирання (тверді розведення) - тритурації.

Потенціювання (розведення і динамізація) - метод виготовлення ГЛЗ з гомеопатичної субстанції шляхом серійних послідовних розведень та струшувань. Потенціювання повинне проводиться у відповідності до гомеопатичної фармакопеї.

«Матерія медіка»(Materia medica) - посібник з описанням клінічної

характеристики гомеопатичних лікарських засобів (гомеопатичне лікознавство).

Модальність - індивідуалізована залежність проявів хворобливих ознак: їхньої зміни, збільшення чи зменшення під впливом факторів навколишнього середовища (температури, вологості, світла, звуку, харчування, нервового збудження, інших впливів). Вони поділені на загальні та приватні (окремі). загальна модальність - загальна залежність стану пацієнта (гірше в теплі, не переносить шуму, краще влітку), приватна (окрема) модальність - залежність окремого хворобливого симптому, або функцій (голова болить на сонці, горло болить на холоді, живіт пучить після молочної їжі, приступ бронхообструкції у вечірньо-нічний час). Патогенез гомеопатичного препарату - клінічна характеристика гомеопатичного лікарського засобу, показання до його застосування.

Медикаментозне гомеопатичне загострення - короткочасне посилення хворобливої симптоматики на початку гомеопатичного лікування (такі явища описані при бальнеотерапії, грязелікуванні та інших видах натуропатичного лікавання). Таку реакцію можна трактувати як ознаку правильного призначення ГЛЗ, його активної взаємодії з організмом хворого. Загострення самостійно затухає, і не потребує спеціального додаткового лікування (при необхідності можлива короткочасна відміна або зміна розведення ГЛЗ, яке викликало загострення). Після гомеопатичного загострення, як правило, спостерігають подальшу сталу позитивну динаміку симптомів захворювання і загального стану пацієнта. Клінічні прояви «медикаментозного гомеопатичного загострення» знаходяться в межах патогенезу ГЛЗ.

Реперторій - довідник клінічних симптомів і гомеопатичних лікарських засобів, показаних для їхнього лікування.

Гомеопатичні монопрепарати - однокомпонентні ГЛЗ, що містять одну діючу речовину в одному розведенні (потенції).

Гомеопатичні монопрепарати можуть випускатись:

а) без вказання області застосування;

б) з вказанням області застосування.

Комплексні гомеопатичні препарати - дво- та багатокомпонентні ГЛЗ, що містять декілька діючих речовин (декілька розведень однієї речовини), динамізованих окремо.

Гомеопатична фармакопея - збірка обов'язкових стандартів і положень, що нормують якість ГЛЗ. Методи виготовлення ГЛЗ відповідають вимогам гомеопатичних фармакопей: НГФ (Німецька Гомеопатична Фармакопея, GHP), ФГФ (Французська Гомеопатична Фармакопея, PFX), ГФСША (Гомеопатична Фармакопея США - HPUS), БГФ (Британська Гомеопатична Фармакопея, BHP). На Україні ГЛЗ виготовляють відповідно до Гомеопатичної фармакопеї Швабе - "Pharmacopoeia Homoepatica poliglota” (Німеччина), GHP, що прийняті за офіційну основу в Україні до затвердження Державної гомеопатичної фармакопеї.[2]

3. Головні принципи в гомеопатії.

"Принцип подібності" (який згадував ще Гіпократ) С. Ганеман застосував, як метод індивідуалізованого лікування. Так, людині з вираженою алергічною реакцією на жалення бджоли, або із захворюванням, що супроводжують клінічні прояви, подібні такій реакції, призначають гомеопатичний препарат бджоли APIS. Хворому з клінічними проявами подібними на отруєння ртуттю (незалежно від того, яку назву на момент консультації доктором має його хвороба - хронічний неспецифічний виразковий коліт, гастродуоденіт, чи афтозний стоматит) при характерному для ртуті ураженні слизових, їх кровоточивості, виразковому ураженні та інших специфічних симптомах, з точки зору гомеопатії показане призначення мікродоз гомеопатичної ртуті Mercurius solubilis, або інших «меркуріальних» препаратів. Впевнившись, що великі дози ліків можуть викликати у здорових людей певну хворобливу реакцію, Ганеман спробував зменшити кількість досліджуваного препарату. Підтвердивши сам факт присутності лікувальної дії медикаменту за принципом подібності, дослідник виявив, що в міру зменшення його дози зникає властивість речовини викликати патологічну симптоматику (включаючи побічні шкідливі та навіть небезпечні для життя хворого ефекти), і виникає здатність ефективно виліковувати подібні хворобливі прояви. При подальшому зменшенні кількості речовини специфічні лікувальні властивості зростали. Водночас, такі явища спостерігали лише при послідовному серійному розведенні діючої речовини з механічною обробкою (струшуванням) розчину, але були відсутні при звичайному механічному розведенні з метою зменшення концентрації речовини.

Принцип «малих доз» - ще один принцип гомеопатії, який був відкритий внаслідок проведених досліджень. Поняття «великої» і «малої» дози в гомеопатії і академічній медицині не співпадають. Дози, які викликають в організмі хворобливі явища, але не є токсичними, гомеопати називають великими, а дози, що лікують такі прояви, якщо вони виникли іншим шляхом (як прояви захворювання) - малими. Таким чином, в гомеопатії поняття великої і малої дози залежить не від кількості самої речовини, а від її фізіологічної дії. Принцип малих доз є надзвичайно важливим для розуміння положень гомеопатії. Перехід великої дози у малу не пов'язаний із зміною кількості речовини - її зменшенням; він є зміною напрямку дії цієї речовини. Так, якщо адреналін у великій дозі викликає тахікардію, то у малій дозі буде її лікувати. «Велику» дозу, у свою чергу, можна розділити на ряд різних за характеристиками частин - доз. Максимально велика доза - летальна доза - DL 100 i DL 50 (dosa letalis 100 i 50), тобто така, що викликає в досліді (у експериментальних тварин) смертність відповідно в 100 або в 50 відсотків тварин. Наступна доза - токсична, тобто така, яка викликає отруєння організму. В клінічній практиці користуються терапевтичними дозами. Напрямок дії такої дози співпадає з дією токсичної дози, але за ступенем вираженості впливу є менш вираженим