Принцип потенціювання - посилення лікувальної дії гомеопатичних ліків в процесі їх виготовлення шляхом послідовних серійних розведень та струшувань. С. Ганеман вважав, що під час такого процесу виготовлення ліки набувають особливої сили, з відокремленням інформаційної сутності речовини від її матеріальної оболонки. Сучасні фізики пояснюють це явище накопиченням в процесі застосування описаної технології матриць пам'яті - ефектом «пам'яті води». Достатньо зауважити, що лише в низьких розведеннях можна визначити кількість вмісту діючої речовини, що в D3 розведенні відповідає лише 0,001 грама.Число молекул в 1 моль будь-якої речовини N = (6,02252±0,00028). 1023 моль-1 (число Авогадро). У розведеннях за межами С12 або D24 вміст речовини менше маси однієї молекули. Отже, використання термінів концентрації або дози як характеристики кількості речовини для високих гомеопатичних розведень не є доцільним, частіше застосовують термін «потенція», або «розведення». Водночас термін «доза» може зустрічатись в гомеопатії при визначенні кількості крапель, горошин певної потенції, показаних до призначення в залежності від віку і стану хворого. В основі терапевтичного підходу в гомеопатії, крім головного принципу (Закону подібності), лежить конституційний підхід. Важливим є те, що тут враховується увесь спектр особливостей конституції пацієнта - від душевного стану та психоемоційних реакцій до характеристик будови тіла, функцій окремих органів та систем у певної особи. Індивідуалізований терапевтичний підхід, відсутність алергічних реакцій, побічних, непрогнозованих ефектів впливу цього природнього методу лікування, його висока ефективність як при гострих, так і хронічних захворюваннях, дозволяє використовувати гомеопатію як у дорослого, так і у дитячого контингенту хворих. Перш за все детально аналізують ознакосклад хворобливих проявів у пацієнта, його відповідність клінічній характеристиці препарату (гомеопатичному «патогенезу»). Важливим є врахування індивідуальних характеристик - схильності до певних функціональних порушень, захворювань та особливостей їх перебігу; індивідуальної чутливості хворого до факторів зовнішнього середовища, а також залежності характеру і особливостей симптоматики захворювання від довколишніх факторів (модальності). Беруть до уваги особливості будови тіла: худий, товстий; жилавий, пухкий; вологий, сухий, мокрий; рівний, викривлений; округлий, витягнутий; симетричний або ні; та багато інших. Мають значення сухість, лущення чи жирність шкіри; тонка чи груба шкіра; наявність невусів, родимих плям, бородавок, рубців та інших патологічних змін; форма зубів, нігтів, суглобів, пальців; фізіологічні індивідуальні особливості (функцій окремих органів та систем, їх реагування і взаємодії); особливості психічної сфери (найважливішої за впливом на всі інші - за твердженням С. Ганемана). Все це є складовими індивідуальності кожної людини - її конституції.
Для одужання не всі шляхи придатні; і не завжди найкоротший з них - кращий. Не завжди ліквідація чи послаблення деяких симптомів сприяє покращенню перебігу чи прогнозам кінця захворювання. М.В.Войно-Ясенецький писав про зміни тканин легенів при пневмонії: «Звичайно, інфільтрація тканин легенів під час пневмонії лейкоцитами по суті глибоко патологічна, але вона