Слабке реагування (Псора, гіпореактивність) - це неяскрава клінічна симптоматика, затяжний перебіг хвороби, схильність до хронізації. Хворий мовчазний, боязливий, скарги скупі. Морфологічно характерна гіпотрофія. Таке реагування характерне для патогенезів таких гомеопатичних засобів, як: кальцій карбонікум (Calcium carbonicum), сульфур (Sulphur).
Надмірне реагування (сикоз, гіперреактивність) характеризується яскравою клінічною симптоматикою, психічними проявами, схильністю до алергічних, запальних проявів, виникненню бородавок, папілом, кондилом та інших нашкірних новоутворень. «Сикотичний» тип реагування характерний для патогенезів таких гомеопатичних засобів, як Туя (Thuja), Стафізагрія (Staphysagria), Беладонна (Belladonna).

Викривлене (спотворене) реагування (Сифіліс) характеризується ускладненим розвитком і перебігом патології, вираженим порушенням функцій, зі схильністю до деструкції, утворення виразок, атрофій. Хворий схильний до нервового збудження, роздратування, агресії. Такий тип реагування ми знаходимо у препаратів Меркурія (Mercurius), Золота (Aurum).
«Міазматичний» підхід часто допомагає визначити прогноз захворювання, підібрати найбільш "подібний" гомеопатичний засіб.

Механізм дії ГЛЗ.

На сьогоднішній день не існує єдиної визнаної і підтвердженої теорії механізму дії ГЛЗ. Існує велика кількість концепцій дії ГЛЗ, серед яких найбільш відомими є: інформаційно-хвильова, спінорна, біоінтерференції, голографічна, інформаційно-слідова теорія памяті води та інші, які базуються на властивостях збереження інформації у розчинах, та їх коригуючому впливі через рідинні середовища організму на регуляторні механізми гомеостазу.[3-5]

4. Гомеопатія в Україні.

Гомеопатія дедалі впевненіше завойовує нових прихильників серед пацієнтів і набуває авторитету в медичних колах. Адже часто її ефективність виявляється більшою, аніж у алопатичних засобів. До того ж гомеопатичні препарати не мають побічної дії.

Гомеопатичне лікування рентабельне, оскільки технологія виробництва гомеопатичних ліків досить дешева. Однак і досі гомеопатії належить статус нетрадиційного лікування. Її наукові методи не розроблені. Виробництво гомеопатичних ліків відокремлене від державної фармацевтичної промисловості.

Слід визнати, що й досі наукове обґрунтування гомеопатії залишається болючим і нерозв'язаним питанням. Чимало феноменів гомеопатії не можуть бути поясненими з позицій сучасної науки, хоча і в експериментальній науці, і в клінічній практиці ми повсякчас знаходимо свідчення цих феноменів.

Реакція організму на всі подразники, в тому числі і на ліки, - фазова. Якщо реакції організму на різні дози речовини однакові по суті, але протилежні за знаком, тоді з урахуванням картини ушкодження організму можна знайти "точки опори" для застосування цієї ж речовини в малих гомеопатичних дозах з лікувальною метою. Ця симетрія становить теоретичну основу принципу подібності у гомеопатії. Така закономірність описана і в науковій літературі, однак на практиці її майже не використовують. Інсулін і досі застосовується лише для зниження рівня цукру в крові, кофеїн - виключно для збудження нервової системи. Гомеопатія ж застосовує всі відомі нам речовини з протилежним знаком. Навіщо позбавляти себе половини властивостей уже існуючих лікарських засобів? Чому ми йдемо лише шляхом пошуку нових препаратів замість того, щоб до кінця з'ясовувати всі властивості вже відомих на сьогодні? Ми, я думаю, перебуваємо на порозі створення нової фармакології.

Проте класична фармакологія постійно працює у напрямку пошуку нових можливостей малих доз ліків і використання їх з терапевтичною метою.

Ця спокуслива ідея може втілитися лише за дотримання кількох умов, першою з яких є попереднє визначення чутливості організму до того чи того засобу. Наукова терапія, на жаль, не має достовірних орієнтирів визначення чутливості пацієнта до обраного препарату, спостерігаючи лише наслідки несприятливої дії. В анотаціях до застосування ліків відсутні посилання на індивідуальні ознаки тих хворих, котрим ліки показані, і тих, котрі мають ризик виникнення побічної дії від вживання цих ліків. На відміну від цього в гомеопатичній фармакології характеристика лікарського засобу починається з опису чутливого до його дії типу людей. А вже потім - перелік показань. І ніяких протипоказань.

Наукова фармакологія теж розробляє маркери чутливості до різних препаратів. Але просувається в цьому напрямку дуже повільно, бо не враховує, що люди відрізняються між собою не за лабораторними показниками, а за своєю індивідуальністю. Доки це не буде відпрацьовано, "спрацьовуватиме" система описів, яка й застосовується у гомеопатії, що іноді видається кумедною. Однак збір подібної інформації - не що інше, як пошук доказів чутливості пацієнта до конкретного гомеопатичного препарату. Іншого надійного методу поки що не винайдено.

Жоден хімічний аналіз не визначить у високих потенціях гомеопатичних ліків, які перевищують ліміт дилюції Авогадро, наявність тієї речовини, про яку йдеться в рецепті гомеопатичного препарату. Замість пошуків залишків лікарської речовини