Мета дослідження: аналіз літературних джерел, присвячених гідрокінезітерапії як засобу корекції і профілактики ускладнень сколіозів.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

1. Аналіз літератури вітчизняних і закордонних джерел, присвячених епідеміології, етіології та патогенезу сколіотичної хвороби.

2. Аналіз даних літератури щодо фізичних та фізіологічних особливостей дії гідрокінезітерапії та ефективності лікувального плавання у дітей зі сколіозом.

Об’єкт дослідження: лікувальне плавання як засіб фізичної реабілітації при сколіозах.

Предмет дослідження: ефективність гідрокінезітерапії як засобу відновлення здоров’я дітей зі сколіозами.

Методи дослідження: огляд літератури.

Розділ 1

загальні питання етіології і патогенгезу

СКОЛІОТИЧНОЇ ХВОРОБИ

1.1. Поняття про поставу людини

Постава – звична поза людини, яка вільно стоїть. Формування тої чи іншої постави відбувається під впливом багатьох факторів: характеру будови і ступеня розвитку кісткової системи, зв’язко-суглобового апарату, нервово-м’язового апарату, особливостей умов праці, порушення діяльності і будови організму, що залишаються внаслідок деяких захворювань, особливо у молодому та дитячому віці. Усі ці моменти можуть бути як безпосередніми причинами, так і факторами, що сприяють розвитку тих чи інших захворювань. [14].

При правильній поставі створюються оптимальні умови для нормального функціонування окремих систем і всього організму, при цьому утримання тіла у вертикальному положенні не потребує значних затрат енергії.

Постава визначається, в першу чергу, положенням голови, формою хребетного стовпа і грудної клітки, кутом нахилу тазу, станом плечового поясу, верхніх і нижніх кінцівок; по-друге, роботою м’язів, що беруть учать в утриманні рівноваги.

Правильне положення тіла є наслідком рівномірної м’язової тяги і взаємного тонусу м’язів плечового поясу, шиї, спини, тазу і задніх поверхонь стегон.

Найбільшу роль у змінах постави відіграють хребет і таз. Мають значення також ріст, маса, пропорційність окремих розмірів тіла, ступінь розвитку мускулатури і підшкірно-жирової клітковини.

З фізіологічної точки зору, постава розглядається як динамічний стереотип, що набувається протягом життя людини. Постава формується по механізму створення тимчасових зв’язків і шляхом тривалих і частих повторень, що приводять до створення умовних рефлексів, які забезпечують утримання тіла у спокої і в русі. [20].

Формування постави починається з першого року життя, коли дитина починає стояти і ходити. Положення голови викликає рефлекси пози, котрі створюються тонічними рефлексами спинного мозку, а також довгастого мозку і мозочка.

Серед багатьох статичних положень положення стоячи являється найбільш звичним, до якого людина призвичаїлась протягом багатьох століть. За цей час утворились рефлекси, що регулюють розподіл тонусу м’язів і забезпечують нормальне функціонування систем організму.

У біомеханіці за правильну поставу приймають основну стійку, при котрій рівновага тіла утримується протягом тривалого часу без значної затрати зусиль, а хребет зберігає свої фізіологічні вигини, одночасно забезпечуються усі необхідні умови для дихання та кровообігу.

Нормальна, правильна постава добре розвинутої людини характеризується підтягнутістю; при цьому голова тримається прямо, плечі розвернуті, живіт підтягнутий, ноги розігнуті у колінах і кульшових суглобах, п’яти разом.

Профіль хребта утворює красиву хвилеподібну лінію з рівномірними підвищеннями та заглибленнями однакової висоти.

Уявлення про красиву поставу дає положення людини біля ростоміру при вимірюванні зросту стоячи.

При правильній поставі максимально виражені «пружні» амортизуючі властивості і опірні властивості хребта статико-динамічним впливом під час руху. [14,20]

Існує думка, що «індивідуальна» постава передається у спадок, проте досвід та спостереження показують, що певне значення відіграють виховання та систематичний вплив фізичних вправ. Тому вже з 6-ти річного віку необхідно навчати дітей правильно сидіти, стояти і ходити. Батьки, вихователі дитячих садків, учителі в школах повинні добиватись від дітей уміння триматись прямо у школах за партою, удома при виконанні домашніх завдань і, тим більше, на заняттях фізичною культурою.

Це необхідно, оскільки неправильні пози за партою, столом і т.д. швидко закріплюються в умовні рефлекси, котрі згодом дуже важко піддаються перенавчанню.

Окрім цього, неправильні пози нерідко призводять до асиміляції м’язів тулуба, що при несприятливих умовах може протягнути за собою розвиток деформації хребта.

Нормальна постава забезпечує умови для функціонування усіх органів і систем організму як одного цілого. Між формою і функцією організму існує певний взаємозв’язок. В даному випадку – хороша форма – правильна постава – визначає хороший фізичний розвиток і здоров’я, і, як наслідок, високу працездатність.

Відомо, що при порушеннях постави погіршується робота усіх органів і систем людського організму.

Так, до прикладу, при «круглій» спині різко знижується екскурсія грудної клітки. Знижується життєва ємність легень, дихання стає поверхневим, погіршуються окислювальні процеси. Це може призвести до головних болів, втрати апетиту, інших недомагань. У школярів з порушенням постави нерідко погіршується зір, так як вони сидять за столом, низько опустивши голову.

Тому боротьбу з порушенням постави варто розглядати як справу загального оздоровлення організму. Для формування правильної постави не можна обмежуватись одним тільки підбором раціональних вправ, необхідна організація загального рухового режиму вдома, дитячому садку, школі. Режим забезпечує ритмічне життя, а таке життя, на думку академіка І.П. Павлова, особливо легке і вигідне для організму. День дошкільника повинен розпочинатися з гігієнічної гімнастики [14,20].

1.2. Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа

Скелет тулуба утворений хребетним стовпом і грудною кліткою. Хребет у крижовому відділі нерухомо закріплений між кістками тазу. Хребетний стовп являється не тільки опорою для голови, поясу верхніх кінцівок та внутрішніх органів, а й кістковим важелем руху. Ці дві функції хребта – статична та динамічна - визначають його будову. У хребті виділяють такі відділи:

шийний – 7 хребців;

грудний – 12 хребців;

поперековий – 5 хребців;

крижовий – 5 хребців, з’єднаних нерухомо, яккі утворюють