Призначаючи лікувальні процедури з використанням термічної і механічної дії води на рецептори шкіри, необхідно враховувати, що слабкі подразнення порушують діяльність органів, середні — підвищують, сильні — гальмують. Чим вираженіша різниця температури шкіри і води, тим коротшою повинна бути процедура, і тим інтенсивніша буде реакція організму. Як показали дослідження і спостереження, плавання є одним з кращих засобів розвитку і зміцнення дихальної системи. [20].

Особливості техніки способів плавання на грудях обумовлюють такий режим дихання, при якому фази дихання узгоджуються з фазами рухового циклу. Дихальний акт при плаванні слід розглядати як умовний пропріорецептивний руховий рефлекс, що утворився при багатократному поєднанні роботи дихальних і скелетних м'язів. Ритм дихання є одним з компонентів дихального навику при плаванні. Темп і ритм дихання координуються з плавальними рухами таким чином, що видих проводиться у момент скорочення м'язів грудної клітки, тобто у момент гребка руками, а вдих — у момент розслаблення м'язів рук і відносного розширення грудної клітки. Це пов'язано з тим, що у виконанні гребка беруть участь не тільки м’язи рук, а і м'язи спини і грудної клітки, в результаті чого грудна клітка стискається. Якщо у момент гребка виконувати видих, то він буде більш повноцінний, глибший, оскільки буде здійснений за рахунок зусиль спеціальних м'язів і стиснення грудної клітки м'язами, що беруть участь в гребкових рухах рук. Покращує видих також тиск води на передню стінку живота. Вдих найбільш доцільний під час підготовчих рухів рук, коли м'язи грудної клітки майже не напружені. У плаванні брасом з метою корекції викривлень хребта найбільш вигідним є вдих на початку гребка руками, коли руки витягнуті вперед. Проте велику легеневу вентиляцію забезпечує такий варіант, коли вдих проводиться у момент закінчення гребка і на початку підготовчих рухів.

Особливістю дихання при плаванні є також виконання вдиху ротом. Це викликано тим, що вдих повинен бути короткий і глибокий. Саме при такому диханні можна попередити попадання води в гортань, глотку.

Дихальний акт при плаванні характеризується наявністю трьох фаз: вдих — затримка — видих. При плаванні з малою швидкістю, яке застосовується з лікувальною метою, може бути і 4-а фаза — затримка після видиху. Таке дихання добре розвиває компенсаторні механізми зовнішнього дихання і кровообігу. Під впливом плавання підвищується насичення крові киснем і поліпшується пристосованість організму до гіпоксій. [20].

У дітей молодшого шкільного віку відзначають несталий ритм дихання, різко збільшується частота дихання при фізичній напрузі і в емоційному стані через високу збудливість дихального. У цьому віці переважає грудний тип дихання. Грудна клітка піднята, ребра не можуть здійснювати таку екскурсію, як у дорослих. Тому глибоко дихати дитина не може і забезпечує потребу в кисні завдяки прискореному диханню. Регулярні заняття плаванням виробляють правильний ритм дихання з укороченим вдихом і подовженим видихом, розвивають дихальну систему в цілому.

Плавання пред'являє підвищені вимоги до органів кровообігу. Посилене охолодження тіла, тиск води на його поверхню, необхідність виконувати різні рухи утруднюють роботу серця, в той же час при плаванні виникає ряд чинників, що полегшують роботу серцево-судинної системи. Саме по собі горизонтальне положення у так званому статичному плаванні, коли людина лежить на воді без рухів, є полегшуючим моментом для кровообігу, тоді як у ортоградному положенні серце виконує значно більшу роботу. У таких умовах серце може працювати інтенсивніше, ніж на суші, не зазнаючи перевантажень Просуванню крові до серця сприяють і рівномірний тиск води на шкіру, її масажуюча дія. Тиск води на грудну клітку і дистальні відділи нижніх кінцівок навіть при вертикальному положенні у воді складає 100 г/см2 поверхні тіла і більше. Це сприяє полегшенню відтоку крові і лімфи від периферії до центру, покращенню циркуляції цих рідин, що створює сприятливі умови для серцевої діяльності. До поверхневих частин тіла поступає менше крові, в той час як до внутрішніх органів її притік збільшується. Вода надає тонізуючу дію на вени кінцівок, зменшуючи або ліквідуючи венозний застій.

У поліпшенні кровообігу велику роль відіграють відсутність статичної напруги і динамічні скорочення хворих груп м'язів, глибоке ритмічне дихання.

Дія комплексу вище перелічених чинників створює сприятливі умови для діяльності правого передсердя і правого шлуночку.

Під впливом плавання збільшується хвилинний об'єм серця, сповільнюється пульс, нормалізується артеріальний тиск. Пульсовий тиск після процедур плавання збільшується, що свідчить про збільшення об'єму систоли і хвилинного об’єму серця.

Активізація фізичної діяльності хворого сколіозом пред'являє підвищені вимоги до апарату кровообігу, приводить до появи нових механізмів компенсаторної гіперфункції правого шлуночку. За даними Ф.3. Меєрсона та співавт. (1968), при будь-якій мобілізації функції кровообігу перш за все збільшуються приток крові до правого шлуночку і його хвилинний об'єм, потім зростає хвилинний об'єм лівого шлуночку. Велика кількість енергетичних речовин і окислювальних ферментів, що знаходяться в правому шлуночку, забезпечують його мобілізацію.

Заняття лікувальним плаванням значно покращують показники функціонального стану серцево-судинної системи, приводять до розвитку компенсаторних механізмів перш за все за рахунок підвищення скоротливої здатності правого і лівого шлуночків. Включення плавання з поступово зростаючим навантаженням у комплекс лікувальних засобів сприяє поліпшенню скоротливої здатності серця, підвищенню його толерантності до фізичного навантаження і є важливим заходом профілактики прогресування кардіореспіраторної недостатності, і, відповідно, сприяють продовженню життя хворого зі сколіозом. [16,20]

З цієї точки зору важко переоцінити значення плавання. Заняття плаванням по спеціальній методиці є одним з основних засобів первинної і вторинної профілактики кардіореспіраторної недостатності