У згинанні тулуба приймають участь також прямі та косі м'язи живота, поперечний м'яз, квадратний м'яз попереку.

Прямий м'яз живота розміщений справа і зліва від серединної лінії живота. Починається цей м'яз від хрящів 5-7-ї пар ребер і від мечоподібного відростка, а кріпиться до лобкової кістки. При двосторонньому напруженні він згинає тулуб, при односторонньому - сприяє нахилу тулуба у бік, при фіксованому тулубі він підіймає ноги разом з тазом вгору (вправа «кут»).

Зовнішній косий м'яз живота починається від 8-ми нижніх ребер і кріпиться до гребеня здухвинної кістки і лонного зрощення.

Внутрішній косий м'яз живота починається від передньої осі здухвинної кістки і кріпиться до 3-х нижніх ребер. Функція - сприяє згинанню тулуба і повороту тулуба у свій бік.

Усі перераховані м'язи розміщуються симетрично з одного та іншого боків від білої лінії живота.

Не менш важливими є також інші функції даної групи м'язів - вони підтримують внутрішні органи у правильному положенні, сприяють виведенню їх складу та секретів. Звідси прийнята назву – черевний прес.

Черевний прес тісно пов'язаний із дихальною мускулатурою. М’язи живота являються антагоністами діафрагми при диханні, а при натужуванні –синергістами. При видиху вони напружуються і витісняють внутрішні органи вгору і назад з черевної порожнини. Діафрагма витісняється у грудну клітку і зменшується у повздовжньому напрямку.

Ослаблення м'язів черевного пресу може сприяти опущенню внутрішніх органів, утворенню гриж та застійних явищ у порожнині тазу та нижніх кінцівках. [2,10,27]

1.2.4. Будова грудної клітки

Грудна клітка складається з грудного відділу хребта, 12-ти пар ребер і грудини. В ній знаходяться легені, серце, великі кровоносні судини. Її передню стінку формує грудина, задню - грудний відділ хребта, бокові стінки – ребра. За формою грудна клітка нагадує зрізаний конус, дещо приплюснутий у напрямку спереду назад. Менший верхній отвір обмежений І-м грудним хребцем, двома першими ребрами та краєм грудини. Через нього проходить трахея, стравохід, судини. Нижній отвір обмежений останнім грудним хребцем, реберним краєм та грудиною. Знизу грудна клітка обмежена діафрагмою.

Ребро стоїть по відношенню до хребта дещо косо - спочатку йде вбік і вниз, а потім, утворюючи реберний кут, до переду і вниз. Кожне ребро кріпиться до хребта за допомогою суглобів. Така будова визначає певний характер рухів ребер, і, як наслідок, - зміну діаметру грудної клітки.

При вдиху під дією імпульсів з центральної нервової системи (ЦНС) скорочується група м'язів, що забезпечують вдих, - виникає розширення грудної клітки в передньо-задньому і поперечному напрямках.

При видиху під дією імпульсів з ЦНС скорочується група м'язів, що забезпечують видих. М'язи передньої стінки черевної порожнини активно скорочуються і витісняють доверху і дещо назадзаду органи черевної порожнини, а, ті в свою чергу, витісняють діафрагму у грудну порожнину, внаслідок чого вона зменшується у повздовжньому напрямку. Відповідно, механізм дихальних рухів зводиться до рухів ребер та діафрагми.

Дихальні м'язи поділяються на власне дихальні м'язи та на допоміжні. До власне дихальних м'язів відносяться: міжреберні м'язи, поперечні м'язи грудей, верхній та нижній зубчастий м'язи, і головний дихальний м'яз - діафрагма.

До допоміжних м'язів при вдиху відносяться: драбинчасті м'язи, малий та великий грудні м'язи, передній зубчастий та найширший м'яз спини. До допоміжних м'язів при видиху відносяться: квадратний м'яз попереку та черевні м'язи.

Усі допоміжні м'язи при спокійному диханні майже не приймають участі, а приводять у рух ребра лише при певних умовах, коли мають опору на периферії (до прикладу, опора на прямі руки), у такому положенні вони сприяють проведенню більш глибокому та форсованому вдиху [2,6,10,14,27].

1.3. Епідеміологія сколіозу

При обстеженні дитячого населення з метою виявлення розповсюдженості сколіозу обов’язково треба враховувати два факти, котрі безпосередньо впливають на достовірність отриманих результатів. У дітей раннього віку функціональні сколіози, точніше, патологічні різновиди постави автоматично включаються у статистичні дані, що автоматично збільшує відсоток сколіотичних деформацій. Проте не можна враховувати, що при однократному огляді неможливо уникнути цієї помилки. Разом із цим, невеликі сколіотичні деформації, особливо у поперековій зоні, часто залишаються поза полем зору лікаря, який обстежує дітей, і виявляються у дорослих у зв’язку з розвитком остеохондрозу і розвитком больового синдрому. Наявність цієї групи хворих змінює співвідношення у бік зменшення числа справжніх структуральних сколіозів, що відображається не лише на загальній розповсюдженості сколіозів, а й на співвідношенні легких і важких форм сколіотичної хвороби. Виявлення легких форм сколіотичної деформації (справжніх структуральних сколіозів) набуває великого значення при дослідженні спадковості. Так, нерідко у сім’ях легкі форми сколіозу у батьків пов’язуються з тяжкими формами сколіозу у дітей, особливо якщо ці деформації у батьків і дітей за рівнем та характером не співпадають. Даний факт заслуговує на увагу і свідчить про необхідність враховувати навіть незначні сколіотичні деформації як у дітей, батьків, так і у їх предків (із анамнезу). Слід враховувати, що у невеликої групи дітей і батьків сколіоз проявляється лише торсією хребців, яка розповсюджується майже на увесь хребет. Клінічно у них виявляється стійка фіксована паравертебральна асиметрія та асиметрія грудної клітки, що зберігається в положенні нахилу та у положенні лежачи. Для таких випадків характерне не прогресуюче протікання. На рентгенівському знімку майже неможливо виявити границі дуги по нахилу хребців, однак торсія хребців на великій ділянці виявляється чітко і відповідає клінічно виявленій паравертебральній асиметрії та деформації грудної клітки.

Із робіт, присвячених розповсюдженню сколіозів серед дитячого населення, найбільшу цінність представляють ті, у яких відображено обстеження дітей різних вікових груп