У пацієнтів з диспластичним сколіозом було виявлено дисплазії попереково-крижових хребців, розсіяна, але чітка неврологічна симптоматика як спінального, так і церебрального походження, енурез, вегетативні порушення, гіпотонія м’язів, високе склепінчасте піднебіння, гідроцефальний і «башенний» череп, множинні і різноманітні дефекти розвитку скелету і внутрішніх органів. Ведучою патологічною ознакою у цих хворих, які мають патогенетичний зв'язок з розвитком сколіотичної деформації, являється патологія нервової системи. Усі симптоми, у тому числі і з боку нервової системи, разом зі сколіотичною деформацією нерідко зустрічаються у родичів пацієнтів, що свідчить про вроджений характер патології нервової системи.

Таким чином, в основі диспластичних сколіозів лежить дисплазія спинного мозку, котра у деяких випадках поєднується з дисплазією головного мозку. Клінічна діагностика етіології сколіозу повинна базуватись на сукупності усіх вроджених і диспластичних ознаках, котрі виявляються у пацієнта та його родичів. Електрофізіологічний метод обстеження являється більш точним і надійнішим методом діагностики змін у нервово-м’язевому апараті. Диспластичні сколіози варто розглядати як нейродиспластичні, відповідно до етіологічних причин їх виникнення. При встановленні причини сколіозу слід керуватися уже відомими симптомокомплексами, частіше усього мієлодисплазії та дисрафітичного статусу.

Сирінгомієлія та сколіоз. Особливістю клініки сирінгомієлії є дисоційоване порушення чутливості. Рівень відчуттєвих порушень дуже часто вказує на місце найбільшого ураження спинного мозку.

Розвиток викривлення хребта при даній патології, на думку деяких авторів, пов’язані з нейродистрофічними та дегенеративними змінами у тілах хребців та міжхребцевих дисків [28].

На думку В.Д. Чакліна, сірингоміелії являються наслідком дизрафітичного статусу. Цим пояснюється схожа симптоматика та прогресування цих двох видів сколіозу.

Нейрофіброматоз і сколіоз. Нейрофіброматоз – це загальне захворювання, що клінічно проявляється патологічною пігментацією шкіри, а також появою папіломатозних ділянок шкіри кавового кольору, що утворюють шкірні складки. Найважчим ускладненням є сколіоз.

Сколіоз при міопатіях та хворобі Фрідрейха. Сколіоз при даній патології розвивається зазвичай на фоні тяжкого загального стану. Як правило, він супроводжується контрактурами суглобів кінцівок.

Причиною розвитку сколіозу при міопатіях є важке ураження нервово-м’язевого апарату. Сколіоз зазвичай розвивається при виражених станах міопатій.

Сколіоз при хворобі Фрідрейха зустрічається рідко. Найбільш типовим є поєднання сколіозу з високосклепінчастими стопами. [27]

Сколіози при порушеннях обмінних процесів. Група сколіозів, що розвиваються на ґрунті порушення обмінних процесів, нечисельна. Серед хворих на сколіоз найбільш часто зустрічаються такі порушення обмінних процесів як синдром Марфана та гомоцистурія.

В основі розвитку синдрому Марфана лежить порушення обмінних процесів у сполучній тканині, зокрема еластичній. Сколіоз у пацієнтів із синдромом Марфана частіше формується у попереково-грудному відділі, рідше комбінований.

Гомоцистинурія характеризується порушеннями росту, дефектами зору, ЦНС, серцево-судинної системи, скелету та сполучної тканини.

Нейрогенні набуті сколіози. До групи нейрогенних сколіозів відносяться викривлення хребта після перенесеного поліомієліту, менінгіту, менінгоенцефаліту, поліоенцефаломієліту, кіркових та підкіркових паралічів після пологових травм, больові нервово-рефлекторні сколіози. Найбільшу групу складають сколіози після поліомієліту.

Сколіози від інших причин. Серед сколіозів, що розвинулись внаслідок причин позахребетного походження перше місце займають торакогенні. Найчастішою причиною є оперативні втручання на грудній клітці. Одиничні випадки розвитку сколіозу спостерігаються після остеомієліту та травми хребта, при яких можливе порушення ростових зон хребців з подальшим їх недорозвитком. [10]

Дистрофічні та дисгормональні причини виникнення сколіозів. У хворих з остеохондропатією тіл хребців можливий розвиток невеликої та непрогресуючої сколіотичної деформації хребта внаслідок розвитку клиноподібної деформації тіл не тільки в передньо-задньому, а й у боковому напрямку.

Невелика сколіотична деформація може розвиватися при епіфізарній дисплазії.

Ідіопатичний сколіоз, за даними В.Д. Чакліна, зустрічається у 24%. Причини виникнення ідіопатичних сколіозів не встановлені. Автор наголошує на схожість симптоматики, клініки та патогенезу ідіопатичного сколіозу з нейродиспластичним.

Спадкові причини сколіозів. За науковими даними багатьох вчених, дана група сколіозів займає від 15 до 25% усіх сколіозів. Усі вони виникають внаслідок хвороб, що передаються по спадковості. Перші місця по частоті серед даної групи займають синдром Марфана, мієлодисплазії, дисрафітичний статус, гомоцистинурія [10,13,14,27,28].

1.5. Клінічне обстеження та інструментальні методи діагностики сколіозів

1.5.1. Об’єктивне обстеження

Знайомство з хворим сколіозом завжди слід починати з виявлення скарг і збору анамнезу. Як правило, хворі діти не пред'являють скарг або не можуть їх чітко виразити. Батьки більше звертають увагу на косметичні дефекти, ніж на загальний стан дитини. Тільки підлітки при різко виражених деформаціях можуть скаржитися на появу болів у спині, що посилюються під кінець дня, на задишку, швидку стомлюваність. У маленьких пацієнтів функціональні порушення з боку хребетного стовпа і внутрішніх органів перш за все виявляються зміною рухового режиму. Такі діти не беруть участь в рухливих іграх або швидко виходять з них, частіше відпочивають.

При зборі анамнезу з'ясовують характер перебігу вагітності і пологів, особливості фізичного розвитку дитини, час виявлення захворювання, характер його протікання, вигляд, регулярність і тривалість лікування, наявність родичів, хворих сколіозом, з боку матері і батька та ін. Не слід ототожнювати вік виникнення і вік виявлення деформації. Останній залежить від медичної досвідченості батьків і якості профілактичних оглядів фахівців. Наявність сколіозу у родичів може свідчити про спадковий характер захворювання. [14].

Огляд хворої дитини, роздягненої до трусиків, проводять в положенні стоячи спереду, збоку, ззаду, в нахилі і в положенні лежачи. Лікар розміщується спиною