величина бічного кута первинної кривизни більша за вторинну;

первинна кривизна завжди стабільніша;

величина торсії первинної кривизни більше вторинної;

вторинні кривизни розташовуються вище і нижче за первинну кривизну;

при некомпенсованих сколіозах зрушення відбувається у бік первинної кривизни.

Ступінь вираженості структурних змін в хребцях впродовж первинної дуги викривлення різний. Найбільш виражена клиноподібність та торсія на вершинних хребцях, найменше — на так званих нейтральних хребцях, що обмежують дугу викривлення. Два вершинних або вершинний і суміжний з ним хребці утворюють центральний кут деформації — найбільш стабільну частину викривлення. Для вимірювання величини бічного викривлення запропоновано багато методів, але найбільшого поширення набули методи A.B. Ferguson (1949) і J.R. Cobb (1958).

Щоб зміряти величину деформації по методу A.B. Ferguson, на рентгенограмі визначають геометричні центри вершинного і нейтральних хребців, які потім сполучають прямими лініями. Їх перетин дає кут деформації. Цей метод точніший, але разом з тим і складніший, особливо при різко виражених деформаціях, коли важко визначити геометричні центри деформованих хребців.

Для вимірювання величини кута викривлення за методом J.B. Cobb по замикаючим пластинкам верхнього і нижнього нейтральних хребців проводять лінії, до них креслять перпендикуляри, перетин яких дає кут деформації. Метод J.B. Cobb декілька завищує величину деформації, оскільки не враховує положення вершинного хребця. Проте він простіший і зручніший, особливо при початкових викривленнях, тому і набув ширшого поширення [21].

1.6. Класифікація сколіозів

Сколіоз – це не тільки деформація хребетного стовпа, а й важке загальне захворювання організму. Причинами розвитку вказаного захворювання можуть бути різними, проте симптоми зовнішнього прояву схожі. Існують різноманітні клініко-рентгенологічні класифікації сколіозів в залежності від причини, що викликала його розвиток, характеру і рівня сколіотичної деформації, важкості сколіозу.

В залежності від клінічних особливостей і причин, що визначають розвиток сколіотичної деформації виділяють шість груп:

1) вроджені сколіози;

2) нейро-диспластичні сколіози, що виникли на ґрунті:

а) мієлодисплазії та дисрафітичного статусу;

б) сирінгомієлії;

в) нейрофіброматозу;

г) міопатії та хвороби Фрідрейха;

3) неврогенні сколіози:

а) після поліомієліту;

б) менінгоенцефаліту, церебральних паралічів;

в) больові нервово-рефлекторні

4) дистрофічні та дисгормональні – група сколіозів з порушеннями епіфізарного росту хребців (рахітизм, спондилоепіфізарна дисплазія - синдром Моркіо-Брейлсфорда, остеохондропатія, синдром Марфана, гомоцистинурія

5) ідіоматичні сколіози – невстановленого походження;

6) сколіози від різних причин (торакогенні, після травм, туберкульозу і пухлин хребта).

За ступенем важкості учені виділяють трьох- та чотирьохступеневу класифікації. Найбільш поширеною на сьогоднішній день є класифікація сколіозів, запропонована В.Д.Чакліним (чотирьохступенева)

1-й ступінь - незначне викривлення хребта у фронтальній площині, помітне у вертикальному положенні, яке не зникає повністю у горизонтальному положенні. Характерна асиметрія м’язів на рівні первинної дуги викривлення, котра більш помітна у положенні нахилу хворого, у поперековому відділі з’являється м’язовий валик. Легка нестійка асиметрія надпліч та лопаток, при грудній локалізації дуги, і асиметрія ліній трикутників талій при поперековій локалізації. На рентгенограмі, зробленій у положенні лежачи, намічаються ознаки торсії, що співпадає з напрямом клінічно визначеної дуги викривлення. Кут сколіотичної дуги, визначений за методом Кобба, в межах 5-10є.

2-й ступінь - бічне викривлення хребта чітко видно, намічається реберний горб, деформація частково фіксована і повністю не виправляється при підтягуванні хворого. На рентгенограмі наявні ознаки структурального сколіозу, у вигляді явної торсії, а іноді клиноподібної деформації хребців на вершині первинної дуги. Кут викривлення, визначений за рентгенограмою, зробленою у положенні лежачи, складає 11-30є. Намічаються ранні ознаки компенсаторної дуги.

3-й ступінь як правило, супроводжується відхиленням корпусу в бік основної дуги. Сколіотична деформація хребта фіксована, корекції піддається важко, реберний горб (в аксіальній проекції) до 3 см.

У хворих зі сколіозом 3-го ступеня уже клінічно спостерігаються ознаки серцево-судинної недостатністі, що проявляється прискоренням пульсу і дихання при незначних фізичних навантаженнях. Кут викривлення 31-60є.

4-й ступінь характеризується різко вираженим фіксованим кіфосколіозом із значним відхиленням корпусу в сторону, опущенням реберних дуг до дотикання до гребенів здухвинних кісток і навіть зануренням їх у порожнину тазу. Компенсаторні дуги і поперековий лордоз мають фіксований характер. Хворі часто відзначають біль у спині. Помітно виражені зміни з боку серця і легень, котрі, за даними Г.Н. Капустіної, уже необоротні. Кут викривлення 61-90є.

Окрім вище вказаних, існують й інші класифікації. Зокрема, сколіотичну хворобу розрізняють також за місцем локалізації первинної дуги:

сколіоз шийно-грудного відділу. Сколіотична деформація шийного відділу хребта зустрічається досить рідко, частіше при вроджених сколіозах.

сколіоз грудного відділу. Дуга викривлення локалізується в грудному відділі хребта. Займає перше місце по частоті.

комбіновані сколіози. Сколіози, котрі налічують дві дуги викривлення, що одночасно прогресують. Зазвичай це грудо-поперекові сколіози, при чому дуга викривлення, що локалізується у грудному відділі, частіше більша.

поперекові сколіози. Дуга викривлення локалізується в поперековому відділі хребта. За даними різних авторів, частота поперекових сколіозів коливається в рамках близько 10%

тотальні сколіози. Дуга деформації захоплює більшу частину хребетного стовпа. Зустрічаються досить рідко, частіше після перенесеного поліомієліту [28].

1.7. Патогенез сколіотичної хвороби

У патогенезі сколіотичної хвороби слід виділяти два моменти: перший – пусковий механізм, котрий часто залишається без належної