То що ж відбувається з хребтом при нахилі в бік? Зв’язки і м'язи на ввігнутій стороні початкового викривлення будуть вкорочені, у той час як на випуклій стороні вони піддаються деякому розтягненню. Таке положення одразу приводить до рефлекторного скорочення паравертебральних м’язів, тобто виникнення контрактури, що згодом набуває стійкого характеру. Контрактуру багато авторів вважають супутнім моментом всяких сколіозів (В.Д. Чаклін). Деякі з авторів вважають, що прогресуюча контрактура, особливо при вроджених сколіозах, створює грунт для розвитку структурних змін хребта.

Подальші зміни хребта відбуваються, з одного боку, внаслідок зміни росту хребців, з іншого, у результаті дії сил, що сприяють торсії хребців.

Навіть невелике викривлення хребта одразу приводить до порушення динамічної рівноваги: на ввігнутій стороні хребта тиск стає більшим, а на випуклій-менший. Перший «удар» беруть на себе міжхребцеві диски, еластичність яких забезпечує спочатку поворотний характер змін. При нерівномірному навантаженні на міжхребцевий диск він видається у ввігнуту сторону, що призводить до зміщення ростових зон хряща.

Зміщення у ввігнуту сторону епіфізарного хряща, а також порушення біомеханічних умов при формуванні сколіотичної деформації, веде до формування на ввігнутій стороні викривлення клювовидних виростків [28].

Зміщення фіброзного кільця у бік опуклості приводить до його дистрофічних змін, і, як наслідок, втрати еластичності. Це, у свою чергу, приводить до збільшення тиску на ростові зони хребців на ввігнутій стороні хребта. І як наслідок, за законом Гюттера-Фолькмана, розвиваються клиноподібні хребці.

Таким чином, тривале асиметричне навантаження на хребет, особливо у період росту, веде до утворення замкнутого кола: із збільшенням тиску на хребці збільшується їх клиноподібність, а це веде до ще більшого викривлення сегменту хребта, наслідком чого є ріст асиметричного навантаження на нього.

Отже, при аналізі поступового виникнення сколіотичної деформації розрізняють наступні її елементи:

торсію

бокові викривлення

наявності елементу кіфозу

деформація грудної клітки

посилення лордозу у поперековому відділі

остеохондроз (у старшому віці)

вторинні зміни тазу

контрактуру м'язів виражену з однієї сторони

зміщення серця і судин

стиснення легені на ввігнутому боці

зміна положення спинного мозку та корінців [1,6,7,9,10,13,19,25].

1.8. Методи консервативного лікування сколіозу

Основним завданням консервативного лікування сколіотичної хвороби є запобігання подальшого прогресування деформації хребта.

А.И. Казьмін визначив основні положення консервативного лікування сколіотичної хвороби:

збереження стабільності деформації, тобто профілактика прогресування хвороби;

зміцнення м'язів, що досягається раціональними вправами, та розвантаженням хребта;

загальний розвиток дитини, зокрема розвитку та зміцнення серцево-судинної та дихальної систем.

В цілому, консервативне лікування сколіозу включає в себе:

дотримання режиму дня (відповідно до віку дитини);

загальнозміцнююче лікування;

дотримання ортопедичного режиму;

лікувальна гімнастика;

масаж м'язів тулуба та кінцівок;

лікувальне плавання;

застосування гіпсових ліжечок та ортопедичних корсетів;

фізіотерапевтичне лікування (електростимуляція м'язів, теплолікування, парафіно-озокеритові аплікації, ультрафіолетове опромінення, тощо);

використання супінаторів;

раціональне харчування;

санаторно-курортне лікування;

певні види фізичної культури (для прикладу ходьба на лижах);

деякі ігри;

лікування супутніх захворювань.

Основними завданнями консервативного лікування є:

зупинка прогресування деформацій хребта;

максимально можлива стабілізація викривлення хребта та попередження деформації грудної клітки;

виховання навички правильної постави;

покращення фізичного розвитку;

нормалізація функцій серцево-судинної та дихальної систем;

забезпечення максимальної працездатності;

орієнтація хворих на сколіоз у виборі професії.

Окрім консервативних методів лікування сколіотичної хвороби існує ряд хірургічних методів. До них вдаються зазвичай при важких та швидко прогресуючих формах сколіозів. До них відносяться різноманітні оперативні втручання з використанням спецінструментів та імплантатів. Також застосовують хребетні витягнення за кістки склепіння черепа, тощо [4,5,8,12,14,16,17,18,20,22,27].

Отже, огляд літературних джерел показав широку розповсюдженість сколіозів серед дітей та підлітків та обґрунтував потребу розробки нових програм комплексної реабілітації та оцінки їх ефективності.

Розділ 2

Гідрокінезітерапія та лікувальне плавання

у системі комплексної реабілітації дітей

зі сколіотичною хворобою

2.1. Поняття про гідрокінезітерапію

Відомий український учений у галузі фізичної реабілітації Мухін В.М. описує поняття гідрокінезітерапії як лікування рухами у воді. Воно застосовується у вигляді гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.

Застосування гідрокінезітерапевтичного комплексу ґрунтується на властивостях води і особливостях її впливу на організм. У першу чергу використовується механічна дія водного середовища, її виштовхувальна підйомна сила і гідростатичний тиск. Завдяки першій властивості маса тіла людини у воді зменшується на 9/10, тобто при масі у 80 кг людина буде важити 8 кг. Це значно полегшує виконання вправ і дає змогу при мінімальному м'язовому зусиллі виконувати активні рухи, збільшити їх амплітуду, відновити локомоторну функцію, що була неможливою чи виконувалася з великою напругою у звичайних умовах. Одночасно сприятливо впливає температурний чинник. Тепла вода поліпшує лімфообіг, сприяє розслабленню м'язів, розм'якшує тканини, зменшує рефлекторну збудженість, покращує еластичність м'язів, знижує больові відчуття. Це позитивно впливає на виконання фізичних вправ.

Разом з тим у воді можна збільшити навантаження на м'язову систему за рахунок подолання її опірності, яка прогресивно зростає при прискоренні темпу, зміни напрямку і амплітуди рухів, виконанні вправ послідовно у воді і поза нею, поглибленні занурення. Для відновлення нормального тонусу і сили м'язів фізичні вправи виконують у прохолодній воді. Це одночасно загартовує організм.

Гідростатичний тиск водного середовища позитивно впливає на дихальну і серцево-судинну системи. При зануренні пацієнта у воду до шиї збільшується тиск на грудну клітку і черевну порожнину. При виконанні вдиху дихальні м'язи хворого змушені долати опір води, а якщо робити видих у воду, то дихальні м'язи повинні переборювати опір води і у цій фазі дихання. Така дихальна гімнастика тренує і зміцнює дихальну мускулатуру, покращує легеневу вентиляцію і газообмін, киснево-транспортну функцію серцево-судинної системи. Компресія поверхневих судин і скорочення м'язів полегшують лімфообіг, прискорюють приплив венозної крові до серця, стимулюють його діяльність і гемодинаміку в цілому.

Гідрокінезітерапія позитивно впливає на нервову систему. Вона підвищує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і