Проведено дослідження зразків крові та сечі методом рідинної тонкошарової хроматографії, при якому в крові були виявлені зміни, що свідчать про наявність у даного пробанда мітохондріопатії (дефіцит карнітин-ацилкарнітин транслокази, дефіцит біотинідази, порушення обміну коротколанцюгових жирних кислот). Узято зразки крові й волосся для проведення молекулярного дослідження для виявлення мутацій у мітохондріальній ДНК. В результаті якого було виявлено збільшення рівня глутаманової кислоти (Рисунок 3.4).

Рис.3.4 – Хроматографічний профіль вільних амінокислот крові. Підвищений вміст глутамінової кислоти.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в цьому випадку розвиток цукрового діабету, резистентного до інсулінотерапії, і шлунково-кишкових порушень викликаний порушенням обміну в мітохондріях, а саме порушенням окислення жирних кислот.

Біль у животі у вигляді колік спостерігається при порушенні функції кишечника (наприклад, при мальабсорбції, інфекційній діареї або при механічній кишковій непрохідності), тоді як розсіяний біль найчастіше є результатом запальної реакції. Звичайно метаболічні порушення не прийма-ються до уваги доти, поки не виникне кілька больових приступів у животі без очевидної причини. Біль у животі, що виникає в результаті метаболічних порушень, найчастіше буває сильним; він може призводити до підозри на гострий апендицит. У таких випадках доводиться вдаватися до додаткового томографічного обстеження. У тих випадках, коли у хворого має місце СХО, що поєднується з рецидивуючим болем у животі, лікар по-винен проявляти обережність, щоб не сплутати гостру хірургічну патологію з метаболічним порушенням.

Розсіяний або приступоподібний біль і запор спостерігаються при трьох формах печікових порфірій: гострій переміжній, змішаній порфірії та спадковій копропорфірії. Всі три види порфірій мають аутосомно-домі-нантний тип успадкування, а ферментативна активність звичайно становить близько 50 % від нормальної. Симптоми захворювання в дитячому віці зу-стрічаються рідко. Незважаючи на те, що при багатьох порфіріях періодично спостерігається характерний червоний (або темний) колір сечі, ця ознака не завжди є очевидною, особливо при копропорфірії.

Порфірії являють собою порушення синтезу гему, компонента цито-хромів, а також гемоглобіну. При всіх трьох видах порфірій з абдо-мінальними симптомами приступи захворювання пов'язані з підвищеною активністю першої стадії синтезу порфірину, синтезу 5-амінолевулінової кислоти. Для більшості порфірій характерний фотодерматоз з почервонін-ням і легким утворенням міхурів під впливом сонця; може також спосте-рігатися гіпертрихоз. У незвичайних випадках у подвійних гетерозигот можуть спостерігатися кілька видів порфірій, і вони можуть характе-ризуватися серйозними симптомами, навіть у дитячому віці.

Гостра переміжна (інтермітуюча) порфірія, при якій не спостерігається ураження шкіри, є найбільш частим видом порфірій в більшості популяцій. Вважається, що частота захворювання у носіїв (гетерозигот) звичайно становить від 5:10 000 до 10:10 000, але в деяких регіонах (північна Швеція) вона становить аж до 1:1000 («шведська» порфірія). Найчастіше хвороба розвивається у дівчат і молодих жінок. Вона викликається недостатньою активністю порфобіліногендеамінази (гідроксиметил-білансинтази), раніше відомої як уропорфіриногенсинтаза, внаслідок мутації гену, розташованого на 11 хромосомі (1 lq24). Виявлено близько 114 різних мутацій, що призводять до зниження активності порфобіліногендеамінази у пацієнтів-гетерозигот до 50 %, а у пацієнтів-гомозигот до 1-17 %, порівняно з нормою. Активність ферменту знижена у всіх тканинах і еритроцитах. Внаслідок цього порушується синтез гему й накопичуються його попередники — порфобіліноген і 8-амінолевуленова кислота.

Остання накопичується у великій кількості в нервовій системі і призводить до розвитку демієлінізації нервів і аксональної нейропатії. Основні симптоми гострої переміжної порфірії представлені в таблиці 13. Захворювання проявляється нейровегетативно-вісцеральними кризами, які, як правило, починаються з абдомінальної симптоматики, обу-мовленої ураженням вегетативної нервової системи. Найбільш характерною ознакою є інтенсивний біль в животі, що має колікоподібний характер. Він може локалізуватися в епігастрії й нагадувати картину проривної виразки шлунка й дванадцятипалої кишки, у правій клубовій ділянці та симулювати гострий апендицит, у правому підребер'ї й імітувати жовчнокам'яну хворобу. У деяких хворих з'являється різко виражений біль в поперековій ділянці, що потребує диференційної діагностики із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів.

Поява болю у нижніх відділах живота у жінок може призвести до по-милкової діагностики позаматкової вагітності, тим більше, що нерідко появі болю передує затримка менструацій. Крім інтенсивних болів у животі хво-рих турбують блювання, нудота, виражений метеоризм, запори, нерідко з'являються проноси. Може з'явитися симптоматика паралітичної кишкової непрохідності. При огляді хворого було звернено увагу на пітливість, занепокоєння, тремор, сухість язика, губ, здуття живота, ослаблення перистальтичних шумів, резистентність, нерідко — напруження передньої черевної стінки.

Захворювання має рецидивуючий характер. Пацієнти-гетерозиготи звичайно мають прихований дефіцит порфобіліногендеамінази та почувають себе задовільно. Загостренню захворювання та частим рецидивам з епізодами психічної депресії, болями в животі та периферичної невропатії, сприяє ряд факторів, що провокують хворобу: вагітність і пологи, стресові ситуації, прийом медикаментів (у першу чергу прийом барбітуратів, сульфаніламідів), алкоголю, інтеркурентні інфекції, голодування.

Змішана порфірія є результатом недостатності протопорфіриноген-оксидази, накопичення протопорфірину, фотосенсибілізації та ураження нервової системи. Частота цього захворювання серед гетерозигот в уро-дженців Південної Африки європейського походження становить 3:1000. Причиною захворювання є мутації гену протопорфіриногеноксидази, що локалізується на хромосомі 1 (lq23)

Найбільш часто мутації представлені заміною амінокислот у різних екзонах гену, внаслідок чого знижується активність ферменту. Вона стано-вить близько 50 %, порівняно з нормою у гетерозиготних хворих і близько 0~20 % у гомозиготних хворих. Фотосенсибілізація та ураження шкіри обумовлені накопиченням протопорфірину й копропорфірину; ураження нервової системи обумовлено підвищеним накопиченням порфобіліногену й 5-амінолевулінової кислоти. Клінічні прояви з'являються у віці 20-30 років і включають ураження шкіри та нервової системи, тобто симптоми, ідентичні гострій переміжній та пізній шкірній порфірії. Ураження шкіри з'являються звичайно за 3~4 роки до перших гострих симптомів варієгатної порфірії,