Гіперімуноглобулінвмія D із синдромом періодичної лихоманки відрізняється від інших сімейних спадкових синдромів періодичних лихоманок високою концентрацією Ig D у крові таких пацієнтів. Уперше цей синдром був виявлений у жителів Нідерландів і дотепер найбільш часто діагностується у північних європейців. Захворювання виникає в період новона-рожденості, часто на 1-му році життя. Запальні атаки при ГІДС звичайно тривають 7 днів і повторюються кожні 4-8 тижнів. Фокальні ознаки бувають більш ніж в 2/3 випадків лихоманкових приступів: абдомінальний біль, діарея, блювання, недеструктивні артрити й поліартралгії, різні варіанти шкірних висипань і болісна цервікальна лімфаденопатія. Як при ССЛ і ФРАЛС, так і при ГІДС-атаках спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз. Сироваткові рівні поліклональних Ig D значно підвищені, але вони не корелюють із тяжкістю захворювання.

В 1999 р. були виявлені ГІДС-асоційовані мутації в MVK. Це 11-екзонний ген на 12 хромосомі (12q.24), що кодує фермент мевалонаткіназу (МК). МК каталізує перетворення мевалонової кислоти в 5-фосфомевалону кислоту при біосинтезі багатьох важливих молекул, включаючи холестерол, вітамін D, жовчні кислоти, стероїдні гормони та нестероїдні ізопреноїди. При ПДС-асоційованих мутаціях залишається деяка залишкова ферментативна активність, у той час як більш глибокі мутації в MVK, при яких вона повністю втрачається, призводять до розвитку мевалонової ацидурії, що проявляється не тільки лихоманковими приступами, але й численними серйозними порушеннями розвитку (дисморфії, дистрофії, затримка психомоторного розвитку). Діти з мевалоновою ацидурією мають характерний фенотип: доліхоцефалія, лобові бугри, що виступають, низько розташовані й повернені назад вушні раковини, довгі вії, блакитні склери, можливі катаракти. При цьому, поряд з гіпотонією та атаксією, найчастіше спостерігаються недостатність росту та затримка психомоторного розвитку. Виявляють гепатоспленомегалію, лімфаденопатію, анемію та мальабсорбцію. Приступи лихоманки із блюванням, діареєю, артралгією, висипом, а також підвищення швидкості осідання еритроцитів і концентрації креатинкінази, що визна-чаються при цьому захворюванні, часто приводять до необхідності прове-дення досліджень на предмет інфекції та дисфункції імунної системи. На цій стадії можна виявити підвищений рівень імуноглобуліну D (Ig D). Аналіз вмісту органічних кислот у сечі дозволяє виявити наявність мевалонової кислоти й знижену активність МК у фібробластах шкіри таких хворих.

Визначення підвищеного вмісту мевалонату у сечі (під час приступу) допомагає встановити правильний діагноз, особливо у пацієнтів із погра-ничними або нормальними рівнями Ig D. В експериментах in vitro було виявлено, що ГІДС-мутантна МК краще функціонує при 30°С, із прогре-сивним зменшенням функції при 37-39°С. Це спостереження дозволило припустити, що імунізація та інфекції є пусковими факторами виникнення ГІДС-атак та підвищення рівня мевалонової кислоти в сечі, що спостерігається при цьому

Кріопіринопатгі являють собою групу захворювань, обумовлених мутаціями 9-екзонного гену CIAS1, розташованого на 1 хромосомі (lq44) та кодуючого білок, що у літературі позначають по-різному: кріопірин, NALP3, PYPAF1 або CATERPILLER

При синдромі Макла-Велса висипи також поєднуються з помірною лихоманкою, загальним нездужанням, але без зв'язку з перебуванням на холоді. Запальні атаки поєднуються з кон'юнктивітами, абдомінальним болем, болем у кінцівках, артритами. Додатково в деяких родинах можуть виявлятися папілярні друзи, ендокринні порушення, афтозні стоматити, абдомінальні грижі, дизморфії різного ступеня. Також у хворих може спостерігатися розвиток системного амілоїдозу та глухоти, пов'язаної з ураженням слухового нерва. Тип успадкування захворювання – аутосомно-домінантний.

Хронічний інфантильний нервово-шкірно-суглобовий синдром (ХІНШС) є більш серйозним захворюванням, що розвивається ще в період новонародженості. Висип проявляється дифузною уртикарною еритемою та супроводжується ураженням суглобів у поєднанні з неврологічною симптоматикою. Спостерігається розвиток асептичного менінгіту, що є причиною головного болю у дітей. Спинномозкова рідина при цьому стерильна, але містить нейтрофіли. Суглобові прояви складаються з ар-тралгій і деструктивних артритів. Характерними є зміни у вигляді гіпер-трофії колінної чашечки та посиленого росту хрящів; при цьому також уражаються й епіфізи довгих трубчастих кісток, що призводить до затримки їхнього росту. Межа між МВС і ХІНШС-синдромами не є чіткою, і у деяких пацієнтів спочатку діагностують наявність синдрому Макла-Велса і тільки потім — наявність ХІНШС.

CIAS1 ген, що лежить в основі синдрому Макла-Велса, а також син-дромів СХК і ХІНШС, кодує білок, названий KpionipHH/PYPAFl/NALP3. Описано близько 50 мутацій гену CIAS1, що має велике значення для ви-значення взаємної кореляції фенотип/генотип в цілій популяції, описаної дотепер з CIAS 1-мутаціями. При класифікації пацієнтів у три клінічних групи (СХК — легку клінічну форму, МВС — захворювання середньої тяжкості й ХІНШС — найбільш форма) визначається деякий своєрідний перехрест CIAS 1-генотипів між цими трьома групами. Перехрест існує тільки між двома суміжними групами, що припускає різні впливи мутацій на функцію або експресію кріопірину.

Біль у животі з лихоманкою також спостерігаються й при ювенільному гемохроматозі, що є однією з форм первинного гемохроматозу. Це аутосом-но-рецесивне, HLA-асоційоване захворювання, обумовлене генетичним дефектом на хромосомі 6 (6р22), що характеризується порушенням обміну речовин, при якому спостерігається посилене усмоктування заліза в ШКТ. Виникнення ювенільного гемохроматозу пов'язане з мутацією гену HFE-2, що кодує структуру білка, що взаємодіє з рецептором трансферину та рецептора, що знижує спорідненість до комплексу трансферин-залізо. Внаслідок зазначеної мутації порушується трансферинопосередковане захоплення заліза ентероцитами дванадцятипалої кишки, внаслідок чого формується помилковий сигнал про наявність низького вмісту заліза в організмі, що, зі своєї сторони, призводить до підвищеного вироблення білка DCT — 1, що зв'язує залізо, у ворсинах ентероцитів і як наслідок — до підвищеного захоплення заліза. Захворювання виникає в молодому віці (у середньому від 15 до ЗО років) і характеризується вираженим накопиченням заліза в паренхімі печінки, підшлунковій