І ось — знову плідне поєднання клінічної медицини з сучасними високими фізичними технологіями. Маємо останнє повідомлення зі Стокгольма: Нобелівську премію 2003 р. у галузі фізіології та медицини присуджено Полу Лаутербуру, професору з університету в Ілінойсі (США), та Пітеру Менсфілду, вченому з Ноттингемського університету (Великобританія) за відкриття та розробку неінвазивного діагностичного методу, що ґрунтується на явищі ядерного магнітного резонансу (МРТ-метод). Цей метод вже набув надзвичайно широкого застосування в клінічній практиці, особливо при діагностиці пухлин головного мозку.

Безумовно, в даному стислому нарисі, присвяченому ювілею Нобелівського фонду та Нобелівських премій, немає можливості та й необхідності претендувати на детальний аналіз усього складного та бурхливого розвитку медицини та біології наприкінці ХХ ст. — часу, що характеризувався гуманізацією всього комплексу наук про природу, загостренням уваги до проблеми Людини як істоти біологічної та соціальної. Все це — спеціальне завдання наступних дослідників.

Рух науки є безкінечним, і, за словами видатного фізика Макса Планка, лауреата Нобелівської премії 1918 р., “… найважливішим є те, що завдання повного використання нової ідеї породжує нові питання і тим самим веде до нових досліджень та нових успіхів”. У презентаційній лекції, представленій в 1901 р. на присудженні першої в історії Нобелівської премії з фізіології та медицини Емілю фон Берингу, ректор Королівського Каролінського інституту професор К. Морнер зазначив: “Протягом минулого сторіччя медична наука розвивалася приголомшуючими темпами. Вже у першій половині століття було підготовано свіже підґрунтя та закладено основи для подальшого розвитку. Друга половина стала ще багатшою на важливі дослідження та блискучі досягнення”. ХХ сторіччя лише багаторазово підтвердило цей вислів.