серцеві глікозиди за показанням під контролем ЕКГ. Питання про доцільність застосування серцевих глікозидів в лікування хворих на декомпенсоване ХЛС залишається проблемою. Досвід показує, що вони не виявляють значного позитивного ефекту у випадку захворювань, обумовлених легеневою гіпертензією і декомпенсацією кровообігу. Разом з тим, внаслідок похідної та дисметаболічної міокардіодистрофії, виникає висока вірогідність швидкої глікозидної інтоксикації. Тому підхід до призначення серцевих глікозидів цій групі хворих має бути суто індивідуальним.

Корекція гіперкапнії. Основними заходами корекції гіперкапнії є:

Електростимуляція діафрагми

Застосування прогестерону 2.5% розчин по 1 мл в/м упродовж 1-3 тижнів

Тривала малопоточна екстракорпоральна мембранна оксигенотерапія (упродовж не менше 15 год на добу)

Гемосорбція

Еритроцитофорез

Оксигенотерапія. Критерії призначення:

- артеріальна гіпоксемія (Ра О2 < 55 мм рт. ст.)

помірна гіперкапнія (Ра СО2 > 45 мм рт. ст.)

стійка поліцитемія

тахіпноє (28-30 за хв.)

стабільна легенева гіпертензія за наявності симптомів декомпенсації кровообігу, аритмії, кардіалгії, гіпоксична енцефалопатія

Методика оксигенотерапії. Подача кисню відбувається через носовий катетер зі швидкістю 2-3 л на хв. в спокої та 4-5 л на хв. за фізичного навантаження, що відповідає 35-40% киснево- повітряної суміші. Вночі потік кисню збільшується на 1 л на хв. Тривалість оксигенотерапії 15-18 годин на добу. Критеріями ефективності оксигенотерапії є підвищення Ра СО2 більше 65 мм рт. ст. у спокої і запобігання його зниженню під час фізичного навантаження нижче 55 мм рт. ст.

Прогноз при гострому легеневому серці залежить від характеру основного захворювання, а при хронічному легеневому серці – несприятливий.