Дисбаланс м'язів при викривленні веде до торсії хребців. Зсув пульпозного ядра приводить до неправильного навантаження на тіло нижчележачого хребця, що сприяє розвитку остеохондрозу і формуванню клиновидного хребця на вершині викривлення.

Патологічні чинники розвитку сколіозу (по Мовшовічу) [16].

1. Первинний патологічний чинник, що порушує нормальне зростання хребта (диспластичні зміни в спинному мозку, хребцях, дисках), але не виключено, що цей чинник може бути і придбаним.

2. Чинник, що створює загальний патологічний фон організму і спричинює, при прогресуючій формі сколіозу прояв первинного чинника в цілому сегменті хребта (обмінно-гормональні порушення, порушення білкового, вуглеводного, мінерального обмінів).

3. Чинник статико-динамічних порушень, який набуває особливого значення в період формування структурних змін хребців. У основі теорії розвитку сколіозу по Мовшовічу лежить асиметричне зростання тіл хребців на вершині викривлення з розвитком «активного хребця»: гальмування зростання на увігнутій стороні і прискорення зростання на опуклій стороні викривлення. При цьому відбувається зсув пульпозного ядра.

Таким чином, поява і розвиток деформації хребта залежить або від порушення в будові тіла (гравітаційні), або від дисфункції м'язів тулуба (міогенні), або від змін, що відбуваються в міжхребцевих дисках (диспластичні). Таке розмежування «вихідних позицій», з яких починається сколіоз, дозволяє більш обгрунтовано підходити до питань прогнозування і лікування, хворих з викривленням хребта [22].

Класифікація сколіозу

З численних класифікацій сколіозів відповідно до етіології і патогенезу ураження найширшого поширення набула класифікація Кобба (1958), згідно якої вони розподіляються на п'ять основних груп.

Перша група - сколіози міопатичного походження. У основі цих викривлень хребта лежить недостатність розвитку м'язової тканини і зв'язкового апарату. До цієї ж групи можуть бути віднесені і рахітичні сколіози, які виникають в результаті дистрофічного процесу не тільки в скелеті, але і в нервово-м'язовій тканині.

Серед всіх бічних деформацій хребта група рахітичних сколіозів є найчастішою; за даними вчених, вона складає 50%[10,14]. Під впливом навантаження посилюється фізіологічна кривизна грудного відділу хребта (кіфоз) і поперековий лордоз. Як наслідок властивої рахіту м'язової слабкості, неправильного носіння дитини на руках, неправильного сидіння наступає порушення зростання тіл хребців на одній стороні, торсія хребців (скручування навколо вертикальної осі), деформація їх тіл на вершині викривлення. Найчастіше виникає викривлення хребта з опуклістю вліво. Виявляється рахітичний сколіоз на 2-3-му році життя дитини. Діагноз не викликає сумніву, якщо є ознаки рахіту. Рентгенологічно виключається природжений сколіоз. У дітей більш старшого віку з неповноцінним м'язово-зв'язковим апаратом і в’ялою мускулатурою, що нерідко обумовлене перенесеними інфекціями, за наявності шкідливих статичних моментів розвиваються так звані звичні сколіози. Вони нерідко виникають в шкільному віці і характеризуються нерізкими викривленнями на відміну від рахітичних.

Статичним моментом, сприяючим нерівномірному навантаженню на хребет на тлі ослабленої мускулатури, є тривале сидіння (наприклад, за партою, піаніно). При слабкій мускулатурі дитині важко утримувати правильну поставу, вона полегшує сидіння нахилом в один бік, а це веде до нерівномірного навантаження грудних і поперекових хребців. Так виробляється неправильна звичка утримувати тіло і розвивається сколіоз. Раніше таку деформацію називали «шкільним сколіозом», проте цей термін в даний час неактуальний, оскільки при обстеженні виявилось, що діти вже приходять в школу з бічними викривленнями хребта. Парти, невідповідні зростанню дитини, постійне носіння портфеля в одній руці, поза сумнівом, грають роль в розвитку звичного сколіозу у дітей, у яких вже є викривлення або якщо вони схильні до нього із-за слабкості м'язів. Саме тому шкільні лікарі повинні уважно спостерігати за зростанням і розвитком таких дітей: правильною поставою їх під час занять і відповідністю росту і розміру парти. Для попередження звично неправильної пози таких дітей слід час від часу пересаджувати на інші парти, міняючи освітлення робочого місця і положення що вчиться по відношенню до дошки, стежити за носінням шкільного ранця [14,25].

Друга група - сколіози неврогенного походження: на основі поліомієліту, нейрофіброматозу, спастичного паралічу. У цю ж групу можуть бути включені сколіози на тлі радикуліту і сколіози, що викликані дегенеративними змінами в міжхребцевих дисках, нерідко ведуть до здавлення корінців і викликають клінічно корінцевий гетеро- або гомоплегічний синдром [11,14].

Паралітичний сколіоз - тяжкий наслідок поширеного ураження спинного мозку при поліомієліті. Він може виникати, починаючи з гострої стадії захворювання, але найчастіше на першому році відновного періоду унаслідок порушення м'язової рівноваги в результаті випадання функції окремих груп м'язів. У основі цієї форми сколіозу лежать також нейротрофічні зміни в хребті, зв'язковому апараті, а також неправильне статичне навантаження. Прогрес деформації при паралітичному сколіозі обумовлений асиметрією зростання хребта на вершині викривлення, дисплазією медулярної трубки, обмінно-гормональними порушеннями і статичним чинником навантаження. Своєчасно проведені профілактичні заходи можуть до деякої міри попередити прогрес деформації. До них перш за все відноситься правильне положення хворого в ліжку в гострій стадії захворювання, фізіобальнеотерапія, лікувальна гімнастика, призначення ортопедичних корсетів у відновному періоді [10,14].

Третя група - сколіози на основі аномалій розвитку хребців і ребер. До цієї групи відносяться всі природжені сколіози, виникнення яких пов'язане з кістковими диспластичними змінами.

До вроджених сколіозів хребта відносяться викривлення, що виникають в результаті аномалій розвитку.