ВСТУП

Актуальність теми

Життя організму неможливе без поповнення його тканин енергією, «будівельним матеріалом» для росту і розвитку, відновлення тканин (як відмерлих, так і пошкодженим), а також вітамінами, мінеральними речовинами і водою. Воно здійснюється за рахунок їжі. Процеси, що забезпечують фізичну і хімічну зміну їжі з подальшим всмоктуванням поживних речовин у кров і лімфу називають травленням. Фактично травлення здійснює вивільнення поживних речовин із продуктів харчування та їхню утилізацію.

Печінка – найбільша залоза організму. Вона виконує ряд життєво важливих функцій, в тому числі і як травна залоза. Порушення структури печінки внаслідок дії різноманітних чинників може призвести до розвитку таких поширених на сьогоднішній день небезпечних захворювань як цироз печінки, гепатит і інших, які в кінцевому рахунку можуть призвести до смерті.

Тому актуальним є дослідження структурно-функціональних особливостей даного органу за допомогою сучасних методів з метою якнайшвидшого виявлення і запобігання подальшому розвитку патологічних змін.

Сучасна патологія володіє потужним арсеналом діагностичних засобів і методів, які дозволяють виявити різноманітні аспекти функції печінки за умов норми та при захворюваннях гепато-біліарної системи. Широке застосування в клінічній практиці пункційної біопсії печінки та використання сучасних морфологічних методів діагностики (гістологічних, морфометричних, електронно-мікроскопічних, імуно-гістохімічних, цитобіохімічних) дає можливість із високою точністю визначити характер і особливості патологічних змін усіх компонентів органа - гепатоцитів, сполучнотканинної строми, системи мікроциркуляції. При цьому виникає необхідність клінічної інтерпретації та узагальнення значного об'єму результатів високоінформативних біохімічних, імуноферментних, інструментальних та морфологічних методів із метою призначення ефективного лікування, яке б враховувало всі аспекти етіології, патогенезу та клініко-лабораторних особливостей перебігу захворювання.

Наукова новизна одержаних результатів

На підставі сучасних літературних даних в роботі представлено структурні компоненти органа, які визначають морфологічний субстрат комплексу складних взаємодій, що забезпечують функції білкового, вуглеводного, жирового, водно-електролітного, мінерального, пігментного обміну, детоксикації та жовчоутворення, метаболізму ферментів і вітамінів, ендокринну та імунні функції.

Мета дослідження: вивчення структурно-функціональних особливостей печінки людини в нормі і при патології.

Об’єкт дослідження: печінка як залоза.

Предмет дослідження: структурно-функціональні властивості печінки в нормі і при патології.

Завдання:

вивчити анатомо-фізіологічних особливостей печінки людини в зв’язку з виконуваними функціями;

ознайомитись з сучасними методами дослідження будови даного органу;

вивчити структурно-функціональні особливості печінки при патології;

з’ясувати причини, прояви і шляхи зменшення патологічних змін печінки.

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.

1.1. Загальні відомості про печінку

Печінка (hepar) - найбільша залоза організму (у дорослої людини її маса становить близько 1,5-2 кг). Вона розміщена у правому підребер'ї під купо-лом діафрагми, найчастіше має трикутні обриси, її розміри становлять при-близно 30x20x15 см. Печінка виконує ряд життєво важливих функцій. Так, жит-тєво необхідною функцією печінки є дезінтоксикаційна (або сечовиноутворювальна), яка полягає в утворенні нешкідливої сечовини з токсичних азотистих продуктів білкового обміну, що надходять у печінку з кров'ю від кишки. Крім того, у печінці відбувається інактивація гормонів, біогенних амінів, а також низки лікарських препаратів. Печінка бере участь у захисних реакціях організ-му. Клітини печінки синтезують так званий секреторний компонент, який у ком-плексі з lgA, захопленим ними з крові, транспортується у склад жовчі і прояв-ляє захисну активність у кишці. У печінці синтезується глікоген, який є голов-ним джерелом підтримання постійного рівня глюкози у крові. Тут також утво-рюються білки плазми крові: фібриноген, альбумін, протромбін тощо. Як трав-на залоза печінка продукує жовч, необхідну для емульгування жирів. Велику роль вона відіграє в обміні холестерину, заліза. У печінці нагромаджуються жиророзчинні вітаміни - A, D, Е, К та ін. В ембріональному періоді печінка виконує роль кровотворного органа. Крім того, цей орган виконує також ендо-кринну функцію, продукуючи білкові гормони соматомедини, які є посеред-никами гіпофізарного соматотропіну і стимулюють ріст кісток і м'язів.

Печінка вкрита сполучнотканинною капсулою, з якою щільно зрощений вісцеральний листок очеревини. Структурною і функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка. Класичну печінкову часточку можна уявити собі у вигляді двох шестигранних пірамід, що прилягають одна до одної своїми основами. Найбільша ширина часточки складає близько 1,5 мм, висота -10-15 мм. У печінці налічується близько 500 тисяч часточок. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у ділянках, де проходять судини (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, чаcточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печінки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені виразними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.

Печінкові часточки побудовані з печінкових пластинок (або трабекул, або балок) та синусоїдних гемо капілярів. Печінкові пластинки, як і розташовані між ними капіляри, йдуть у радіальному напрямку – від периферії до центра часточки, де міститься центральна вена. Стінка капілярів вистелена ендотеліальними клітинами, між якими розсіяні численні зірчасті макрофаги (клітини Купфера). Це клітини моноцитарного походження, належать до макрофагічної системи. Завдяки наявності клітин Купфера печінка здатна знешкоджувати мікроби та інші сторонні частинки. Під час реалізації захисних реакцій клітини Купфера втрачають зв'язок зі стінкою капіляра, перетворюючись на вільні макрофаги.

Базальна мембрана у більшій частині капіляра відсутня і є лише у периферійній та центральній його ділянках. Навколо капілярів, тобто між капіля-ром і печінковими пластинками, є вузький (0,2-1 мкм) перисинусоїдний простір, так званий простір Діссе. У цьому просторі крім плазми крові, яка проходить через пори в ендотелії капілярів, містяться мікроворсинки печін-кових клітин гепатоцитів, відростки клітин Купфера, а також відростки перисинусоїдних ліпоцитів (клітин Іто). Останні є клітинами невеликих розмірів (5-10