У поперечному заглибленні або у воротах печінки, porta hepatis, проходять судини, нерви та жовчна протока. Зліва від поздовжньої борозни розміщена ліва частка печінки, lobus hepatis sinister, справа від правої поздовжньої борозни – права частка, lobus hepatis dexter. Між щілиною круглої зв’язки, воротами печінки та ямкою жовчного міхура лежить квадратна частка, lobus guadratus hepatis. Хвостата частка печінки, lobus gaudatus hepatic, розміщена між воротами печінки, щілиною венозної зв’язки та борозною нижньої порожнистої вени. Печінка покрита волокнистою оболонкою, tunica fibrosa, яка щільно зрослася з вісцеральним листом очеревини. Очеревина покриває всю печінку за винятком задньої частини діафрагмальної поверхні й переходить на сусідні органи, де утворює цілу низку зв’язок:

- серпоподібну, lig. teres hepatis

- вінцеву, lig. coron arium hepatic

- праву і ліву трикутну, lig. triangulared extrum et sin istrum

- печінково-дванадцятипалу, lig. hepatoduodenale

- печінково-ниркову, lig. hepatorenale

Паренхіма печінки утворена печінковими часточками, lobus hepatis, які є структурно-функціональними одиницями печінки. Між часточками знаходиться міжчасточкова сполучна тканина, яка утворює строму органа. Печінкові часточки мають форму шестигранних призм з плоскою основою та випуклою вершиною, шириною 1,5 мм і дещо більшою висотою. Печінкові часточки побудовані з печінкових балок та часточкових синусоїдних гемокапілярів. Печінкові балки складаються з двох рядів печінкових клітин – гепатоцитів. Печінкові балки та синусоїдні гемокапіляри розташовані в радіальному напрямку, від периферії до центру, де проходить центральна вена, v. centralis.

Внутрішньочасточкові синусоїдні кровоносні капіляри вистелені плоскими ендотепіальними клітинами. В місцях сполучення ендотемальних клітин однієї з другою знаходяться фенестри. Ця ділянки ендотелію отримали назву ситоподібних. Між рядами печінкових клітин (гепатоцитів) розташовані жовчні капіляри діаметром 0,5-1 мкм. Жовчні капіляри не мають власної стінки, а обмежені плазмолемою сусідніх гепатоцитів. Жовчні капіляри беруть початок на центральному кінці печінкової балки, проходять уздовж неї, досягають периферії печінкової часточки й переходять у холангіоли – короткі трубочки, які впадають у міжчасточкові жовчовивідні протоки, ductus interlobularis biliferi. У печінці людини близько 500 тис. часточок, їхня ширина дорівнює 1,5 мм. Часточки печінки відокремлені одна від одної прошарками сполучної тканини, які в людини розвинені слабко. Інтенсивний ріст міжчасточкової сполучної тканини в людини призводить до грізного захворювання – цирозу печінки.

Сегментарна будова печінки. У печінці, крім часток і часточок, виділяють сегменти. У клінічній практиці поширена схема сегментарного поділу печінки за портальною системою. За Куіно (1957), у ній виділяють дві частки (праву і ліву), п’ять секторів та всім сегментів.

Сегментом печінки вважають пірамідну ділянку її паренхіми, яка прилягає до так званої печінкової тріади (гілка другого порядку ворітної вени, гілка власної печінкової артерії, що її супроводить, і відповідна гілка печінкової протоки).

Починаючи від борозни порожнистої вени, sulcus venae cavae, зліва виділяють:

хвостатий сегмент лівої частки;

задній сегмент лівої частки;

квадратний сегмент лівої частки;

середній верхньопередній сегмент правої частки;

бічний нижньопередній сегмент правої частки;

бічний нижньозадній сегмент правої частки;

середній верхнозадній сегмент правої частки.

Сегменти розташовані навколо воріт печінки по радіусах і входять до складу більш самостійних ділянок печінки – секторів.

За своєю будовою печінка – це складна розгалужена залоза, яка має вивідні жовчні протоки. Як і всі інші залози, печінка складається з паренхіми та строми. Паренхіма представлена епітеліальними клітинами ентодермального походження, які мають назву печінкових клітин або гепатоцитів. Строма печінки має мезодермальне походження і складається зі сполучної тканини звичайної будови. Печінка одночасно є екзокринною та ендокринною залозою.

Морфофункціональною одиницею печінки, за класичними уявленнями, є печінкова часточка, форма якої наближається до призматичної, і має поперечний розмір від 1,0 до 2,5 мм. У людини ідентифікувати класичну часточку складно, тому що міжчасточкова сполучна тканина слабо виражена. В якості орієнтирів для розпізнавання використовують центральні вени і портальні зони. На гістологічних препаратах печінки часточки потрапляють у зрізу різноманітних площинах, але в центрі печінкової часточки завжди розташовується отвір центральної вени. Від нього в радіальному напрямку розходяться печінкові пластини і синусоїдні кровоносні гемокапіляри. Прослідкувавши напрямок капілярів від центру до периферії, серед сполучної тканини на кутах часточки можна спостерігати портальні тракти. Тут розрізняють поперечні перерізи чотирьох трубочок. Найбільша за просвітом трубка – це гілка ворітної Вени, її просвіт має неправильну форму. Менша за діаметром трубка – це гілка печінкової артерії, її стінка товща від венозної судини, а просвіт має округлу форму. Дві інші трубочки виводять рідину з печінки. Одна з них – жовчна протока, яка має стінку з одношаровим кубічним епітелієм і виводить жовч. Інша – лімфатична судина з тоненькою стінкою. Навколо ідеально побудованої печінкової часточки ми могли би спостерігати шість портальних трактів, тобто шестигранну будову печінкової часточки. Класична уява про будову печінкової часточки саме так пояснює її будову з центрально розташованою центральною