Печінка має унікальне кровопостачання. До неї припливає артеріальна (з системи черевного стовбура) і венозна (з системи ворітної вени) кров. Особливою є печінка ще й тим, що гепатоцити одночасно виробляють екзокринний та ендокринний секрет. Паренхіма печінки побудована таким чином, що кожний гепатоцит контактує з жовчною протокою і з кровоносним капіляром для виведення секретів.

Гепатоцити, за класичними уявленнями, розташовуються у вигляді печінкових трабекул, або пластинок чи балок у печінковій часточці. У центрі печінкової часточки лежить центральна вена. Вона утворюється з допливів синусоїдних капілярів, розташованих у часточці радіально. Печінкові пластинки складаються з двох рядів гепатоцитів і розміщуються між двома синусоїдними капілярами.

Печінкові клітини, або гепатоцити, складають 60-85% усіх клітинних елементів печінки і приблизно 90-95% її маси, беруть участь майже в усіх її функціях. Якщо їх кількість, наприклад при печінковій енцефатопатії, суттєво зменшується і досягає приблизно 35%, то тривалість життя людини при цій хворобі значно скорочується, термін життя гепатоцитів в експериментальних тварин становить приблизно 150 діб. Гепатоцит межує з синусоїдним гемокапіляром і простором Діссе, з жовчним канальцем і сусідніми гепатоцитами. Базальної мембрани в гапатоцитів немає.

Форма гепатоцитів політональна, діаметр 20-25 мм.

У кожному міліграмі нормальної печінки людини міститься приблизно 202 х 103 клітин, серед яких 171 х 10 є паренхіматозними і 31 х 103 літриальними (синусоїдними, в тому числі макрофагами, або клітинами Купфера).

Функції печінки

Печінка - орган, де відбуваються реакції, пов'язані з обміном речовин - білків, жирів, вуглеводів і жирів. Вона бере участь в обміні вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин. Печінка відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу. Як залоза зовнішньої секреції печінка виробляє жовч і має велике значення у процесах травлення і всмоктування поживних речовин. За допомогою свого ретикуло-ендотеліального апарату (купферовських клітин) печінка бере участь у загальній діяльності всієї ретикуло-ендотеліальної системи (гемоліз, знешкодження і затримка токсичних речовин, які поступають з кров'ю і т.д.). Особливості печінкового кровообігу перетворюють печінку в один із регуляторів розподілу крові в організмі. Печінка є місцем утворення багатьох білків плазми крові і відіграє активну роль в системі крові. Печінка у певній мірі виконує екскреторну функцію.

Печінка – центральний орган, який підтримує хімічний гомеостаз нашого організму. Це відбувається завдяки тому, що вона виконує такі основні функції, як обмін білків, вуглеводів, жирів, ферментів, вітамінів, водний, мінеральний, пігментний обмін, детоксикації та жовчеутворення, ендокринну.

Печінка відповідає за основні анаболічні і каталітичні процеси обміну білків. Синтез білків у печінці здійснюється з вільних амінокислот. Печінка на своїх рибосомах, вільних і прикріплених до ендоплазматичної сітки, виробляє альбуміни, фібриноген, протромбін, проконвертин, проакцелерин, ферменти, гепарин, і -глобуліни. При важких ураженнях паренхіми печінки знижується рівень альбумінів, гіпоальбумінемія є характерною ознакою недостатньої білоксинтезуючої функції печінки, г-глобуліни синтезуються переважно в плазматичних клітинах сполучної тканини печінки.

У печінці здійснюються всі етапи розщеплення білка до утворення сечовини, тому при ураженнях паренхіми печінки спостерігається підвищення рівня вільних амінокислот і остаточного азоту в крові. У печінці вільні амінокислоти не тільки руйнуються, але й використовуються на синтез жовчних кислот, жирних кислот і кетонових тіл. До функцій печінки належить розщеплення нуклепропротеїдів на амінокислоти, пуринові і пірамідинові основи, які в подальшому перетворюються в сечову кислоту і виділяються з сечею.

Проміжний обмін вуглеводів здебільшого відбувається в печінці з допомогою численних реакцій. Найважливішими з них є перетворення галактози на глюкозу, фруктози на глюкозу, синтез і розпад глікогену, і глюконеогенез, окислення глюкози, утворення глюкуронової кислоти. В основі порушень обміну вуглеводів при захворюваннях печінки лежать пошкодження мітохондрій, що призводить до зниження окисного фосфорилювання. Через недостатність забезпечення печінки енергією вторинно страждають інші функції печінки, які вимагають енергетичного потенціалу - синтез білка, естерифікація стероїдних гормонів. Дефіцит вуглеводів провокує посилення анаеробного гліколізу, у клітинах накопичуються кислі метаболіти, знижується рН. Як наслідок спостерігається руйнування лізосомальних мембран і вихід у цитоплазму кислих гідроліз, які викликають некроз гепатоцитів.

Печінка відіграє провідну роль в обміні ліпідів - нейтральних жирів, жирних кислот, фосфоліпідів холестерину, що тісно пов'язано з жовчевидільною функцією печінки. Гепатоцити захоплюють ліпіди з крові, в них відбувається окислення триогліциридів, утворення ацетонових тіл, синтез тригліцеридів і фосфоліпідів, синтез ліпопротеїдів, синтез холестерину.

Гідроліз тригліциридів на гліцерин і жовчні кислоти відбувається за участі внутрішньо печінкових ліполітичних ферментів. Печінка є центральною ділянкою метаболізму жирних кислот. У ній жирні кислоти синтезуються і розщеплюються до ацетилкофермента А, а також утворюються кетонові тіла. Ненасичені жирні кислоти насичуються і включаються в ресинтез нейтральних жирів і фосфоліпідів із наступним виведенням у кров. Катаболізм жирних кислот здійснюється шляхом р-окислення, основною реакцією при цьому є активування жирної кислоти з участю коферменту А і АТФ. Ацетилкофермент А, який вивільняється, підлягає повному окисленню в мітохондріях і клітини забезпечуються енергією. У печінці утворюється лише 10% загальної кількості жирних кислот; місцем синтезу решти є жирова тканина.

Кетонові тіла (ацетооцтова, р-оксимасляна кислоти і ацетон) утворюються винятково в печінці.

Фосфоліпіди, які є найважливішими складовими клітинних мембран, синтезуються в печінці з жирних кислот, гліцерину, фосфорної кислоти, холіну та інших основ. Синтез нейтральних жирів і фосфоліпідів пов'язаний, головним чином, з мітохондріями і зі агранулярною ендоплазматичною сіткою.

Синтез холестерину відбувається переважно в печінці і кишці (90%) агранулярною ендоплазматочною сіткою. Гепатоцити в повній мірі відповідальні за видалення надлишкового холестерину з організму шляхом виведення як самого холестерину, так і його похідних (жовчні кислоти) з жовчю.

У печінці відбувається синтез ліпопротеїдів, які є особливою транспортною формою