Якщо рухове занепокоєння зростає і не є симптомом компресії головного мозку, то необхідне застосування седативних засобів. Найбільш вживаними є похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал—0, 1—0, 2 мг 1—2 рази на день, барбаміл—0, 1—0, 2 мг 1— 2 рази на день). Снотворна дія цих речовин підсилюється при одночасному прийомі анальгетиків. Добрий ефект при мовному і руховому збудженні справляє аміназин. Разова доза аміназину — 25—30 мг. При внутрішньовенному введенні разова доза аміназину не повинна перевищувати за 50 мг, вводити його слід повільно на 10—20 мл 40 % розчину глюкози. Можна застосовувати також тазепам, хлордіазепоксид, мепротан, фінлепсин.

При пізніх ускладненнях у вигляді неврозу показана загальнозміцнююча терапія (вітамінотерапія, броміди, гідротерапія, фізіотерапія), а також санаторно-курортне лікування (Одеса — Куяльник, Євпаторія, Слав'янськ, Бердянськ, П'ятигорськ та ін.) або перебування в будинках відпочинку з використанням морських і річкових купань, повітряних ванн, геліотерапії, лікувальної фізкультури, ранкової гімнастики, бігу, ігри в тенніс, волейбол та ін.

Залишкові явища травми черепа, які проявляються у вигляді церебрального арахноїдиту, потребують наполегливої і тривалої лікарської терапії (скловидне тіло, ФіБС, алое, лідаза, бійохінол, седативні і дегідратизаційні засоби) в поєднанні з фізіотерапією.

Травматичну епілепсію, яка супроводжується судорожними приступами з втратою свідомості, необхідно лікувати постійно без перерви протягом кількох місяців (3—4) протисудорожними і седативними лікарськими засобами. В деяких випадках післятравматичні епілептичні приступи лікують хірургічним шляхом. При цьому відповідна увага повинна бути спрямована на визначення зони епілептичного ураження, обумовленого рубцевою, рубцево-атрофічною або ліквородинамічною зміною.

При травмах спинного мозку необхідний постільний режим, дегідратація. При гематомієлії і гематорахісу в перші дні застосовують кровоспинні (вікасол, кальцію глюконат, кальцію хлорид), анальгезуючі і дегідратаційні засоби. Для прискорення відновлення рухових і чутливих функцій, а також функції сфінктерів застосовують дибазол, прозерин. В пізній період застосовують розсмоктувальні засоби, іонофорез з йодом, грязьові аплікації. При стійких затримках сечовипускання з метою зниження тривалої катетеризації рекомендується накладення надлобкового міхурного свища.

При здавленні спинного мозку уламками хребців показане оперативне втручання.

У разі пошкодження периферичних нервів необхідні своєчасна і правильна обробка рани, а також іммобілізація кінцівки у функціональному положенні.

Для відновлення функції нерва має значення перебіг ранового процесу, загальний стан організму і його реактивність. Призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати, вітаміни, прозерин, дібазол. Якщо через 2—3 місяці ознак відновлення провідності нерва не спостерігається, вдаються до ревізії нерва. Операція може обмежитися тільки невролізом, тобто звільняють нерв від спайок або розсікають рубцеву тканину із стовбура нерва і зшивають його кінці.

З перших же днів необхідно застосовувати спочатку пасивну, а потім і активну гімнастику.

Необхідно звертати увагу на можливість утворення контрактур, ретракцій і тугорухомості в суглобах.

Рекомендується також поздовжня гальванізація, а також для попередження утворення грубих рубців — поперекова йод-гальванізація або парафінові аплікації.

Із лікарських засобів показані кальцію гліцерофосфат, прозерин, нивалін, дибазол, тіаміна хлорид, піридоксина хлорид, ціанокобаламін, пангамова кислота. Під час відновлювального періоду позитивну дію дають радонові, сірководневі ванни. Якщо консервативне лікування неефективне, показані ортопедичні заходи.

Своєчасна діагностика і правильне поєднання консервативних і хірургічних методів лікування забезпечують сприятливий результат травм периферичної нервової системи і повернення потерпілим працездатності.

Профілактика травм черепа і периферичної нервової системи полягає насамперед в неухильному дотриманні правил безпеки на виробництві, будівництві, шахтах, транспорті. Ні в якому разі не можна допускати до роботи осіб в стані алкогольного сп'яніння, а також тих, у кого трапляються судорожні приступи з втратою свідомості. На виробництві обов'язково повинні використовуватись спецодяг, реміні безпеки, протиударні пристрої, подушки. Лікар повинен інструктувати персонал щодо правил техніки безпеки і заходів першої допомоги при нещасних випадках. В цехах, автомашинах, на виробничих об'єктах повинні бути аптечки з перев'язочним та іммобілізуючим матеріалом, а також з лікарськими засобами (адреналін, лобелін, цититон, прозерин).