До закритої травми головного мозку належить струс мозку (соmmotio сегеbгі), забій (соntusіо сегеbгі), здавлення головного мозку (соmpressіо сегеbгі), часто обумовлене переломами кісток склепіння або основи черепа і травматичними внутрішньочерепними крововиливами.

Струс головного мозку виникає при ударі яким-небудь предметом по голові, при ударі головою об твердий предмет або при повітряній контузії від снаряду, що пролетів і розірвався поблизу. Крім того, черепно-мозкова травма може виникнути в результаті непрямого ушкодження в момент несподіваного припинення руху тіла (при падінні на ноги або в положенні сидячи) або при русі, що почався раптово.

Струс мозку спричиняє порушення його функцій без грубих структурних змін нервової тканини. Виникають головним чином динамічні порушення процесів збудження і гальмування в корі, підкірці і стовбурі мозку, пригнічується функція ретикулярної формації, порушується судинний тонус, внаслідок чого мають місце спазми або розширення судин, збільшення проникності судинних стінок, набряк і набухання мозкової тканини. Клінічно симптоматику струсу головного мозку можна розподілити на три періоди: перший - непритомний стан; другий — рухова загальмованістьі; третій — невротичні явища.

Непритомний стан триває залежно від тяжкості травми до кількох хвилин.

Під час рухової загальмобаності (другого періоду) хворий млявий, аспонтанний, настрій пригнічений.

У третьому періоді (невротичні явища) хворі емоціонально нестійкі, їм притаманні швидка втомлюваність, пониження працездатності, поганий сон, погіршення пам'яті, вираженість вазомоторних явищ (пітливість, мерзлякуватість, лабільність серця).

У виникненні вегетативних розладів основну роль відіграє подразнення вегетативних утворень, закладених в стінках третього і четвертого шлуночків. Таке подразнення обумовлене переміщенням спинномозкової рідини в момент травми.

Під час струсу мозку в корі розвивається охоронне гальмування, яке поширюється також на підкіркові утворення. Важливу роль в розвитку процесів гальмування кори відіграє пригнічення функції ретикулярної формації головного мозку. Гальмування проходить поступово і спочатку зникає в підкірці, завдяки чому підкіркова діяльність тимчасово звільняється від впливу кори. Це проявляється у формі підвищеної емоціональної лабільності і порушенням вазомоторної регуляції. Після струсу головного мозку може бути тривалий головний біль внаслідок перенесеної судинної чи лікворної гіпертензії.

Забій, або контузія, головного мозку, на відміну від струсу головного мозку, при якому відзначаються лише загальномозкові симптоми, супроводжується осередковою симптоматикою. Пошкодження мозкової тканини може відбуватися як на місці удару в силу прогинання кістки, так і по типу проти удару, коли мозок ніби відкидається і вдаряється в протилежну стінку черепа. При ушибі на перший план виступає кіркова, часто досить груба симптоматика, характер якої залежить від локалізації осередку ураження. Можливі мовні порушення, парези, випадіння чутливості. Поряд з кірковими порушеннями можуть бути симптоми, що вказують на ураження екстрапірамідної системи.

Розрізняють три ступені важкості забою головного мозку.

Забій легкого ступеня (І) — втрата свідомості короткочасна (інколи не спостерігається), загальномозкові порушення тривають 2— З дні, осередкові симптоми: незначні парези або рефлекторна асиметрія, порушення координації, вестибулярні розлади тощо, залежно від локалізації ураження.

Забій середнього ступеня (II) — втрата свідомості триває до кількох годин. Більш чіткі і стійкі загальномозкові і локальні симптоми. Можливі розлади функцій стовбура мозку.

Забій тяжкого ступеня (ІІІ) —втрата свідомості триває добу і навіть тиждень або кілька (глибока кома). Виражені стовбурні симптоми з порушенням життєво важливих функцій. Грубі локальні симптоми. Часто настає смерть.

Забій головного мозку інколи поєднується з переломом кісток склепіння черепа, що супроводжується кровотечею із диплоетичних вен або оболонкових судин і вимагає хірургічного втручання.

Переломи основи черепа досить легко діагностуються і лікуються звичайно консервативно. Виникають вони переважно при масивній травмі. Одним із основних симптомів є кровотеча із вух, носа, рота. Іноді кров розбавлена спинномозковою рідиною.

При ушкодженнях в ділянці передньої черепної ямки часто появляються синяки на шкірі повік — “окуляри”, характерне також ураження ряду черепних нервів. Особливо часто страждають лицевий, переддверно-завитковий, відвідний.

Здавлення речовини мозку спричиняється кістковими осколками, але частіше гематомами, утвореними внаслідок внутрішньочерепних кровотеч.

Кровотечі при закритій травмі черепа розділяються на епідуральні, субдуральні, субарахноїдальні, внутрішньомозкові, або паренхіматозні, і внутрішньошлуночкові.

Найбільше значення серед цих крововиливів мають епідуральні, субдуральні і субарахноїдальні.

Епідуральна гематома виникає між твердою мозковою оболонкою і кістками черепа. Кров поступає із пошкоджених вен, розташованих на зовнішній поверхні твердої мозкової оболонки. Характерним е те, що після травми настає втрата свідомості і можуть виявитись інші ознаки струсу головного мозку, потім свідомість проясняється, з'являється світлий проміжок, протягом якого хворий почуває себе більш-менш задовільно. Світлий проміжок продовжується кілька годин, а в поодиноких випадках навіть один-два дні. До ранніх і майже постійних ознак епідуральної гематоми належить розвиток монопарезів. Найчастіше спостерігається парез верхньої кінцівки. Іноді розвивається геміпарез, але з переважанням ураження одної кінцівки.

Спинномозкова рідина безбарвна або дещо забарвлена в янтарно-жовтий колір, але еритроцити звичайно при дослідженні відсутні. Збоку епідуральної гематоми відзначається розширення зіниці. Іноді виявляються застійні диски.

Субдуральна гематома утворюється між твердою і павутинною оболонками, кровотеча виникає в результаті переривання або відривання мозкових вен, які впадають в синуси на місці виходу їх за межі павутинної оболонки, таким чином утворюються пластинчасті гематоми, розташовані над павутинною оболонкою. Звичайно в таких гематомах зсідання крові не відбувається. Вони повільно збільшуються в розмірах і починають здавлювати мозок, спричиняючи його зміщення, часто при цьому довгастий мозок уклинюється у великий потиличний отвір, що при відсутності своєчасного оперативного втручання призводить до смерті.

Міненгеальний синдром виявляється майже при всіх випадках субдуральної гематоми. При цьому спостерігається дисоціація менінгеальних симптомів, яка полягає