Залежно від поширення вони викликають такі ефекти: телекрин-ний (на віддалені клітини); паракринний або ізокринний (на сусідні клітини в результаті дифузії), аутокринний (на клітини, які їх і продукують), інтракринний (на внутрішні структури клітини, що їх синтезує) та нейрокринний (дія, подібна до дії медіатора). Самі їхні впливи бувають таких типів: а) метаболічний (дія на обмін речовин - пластичний, енергетичний, водно-сольовий внаслідок зміни проникності мембрани, активності ферментів і зміни синтезу ферментів); б) морфо-генетичний (стимуляція процесів росту й диференціювання); в) кінетичний (включення); г) коригувальний (зміна інтенсивності функції органів і тканин). До того ж необхідно відмітити пермісивну (дозвільну) дію деяких гуморальних речовин. Так, дія соматотропного гормону - його посилення мобілізації жиру з депо - можлива тільки в присутності глюкокортикоїдів. Крім того, гормони впливають на імуногенез, гемостаз, здійснюють сенсибілізувальний і десенсибілізу-вальний впливи. Регуляторні (тропні) гормони гіпофіза і ліберини та статини гіпоталамуса стимулюють секрецію інших гормонів. Особливим видом регуляторних гормонш є ренін і калікреїн ферменти, що інкретуються певними клітинами і які стимулюють утворення в крові виконавчих гормонів (ангіотензинів і кінінів). У цілому вони беруть участь у забезпеченні гомеостазу; адаптації організму до різних умов існування та швидкої їх зміни; регуляції процесів росту; фізичного, статевого й іїггелектуального розвитку.

Гормони - біологічно високоактивні органічні речовини, які виділяються в кров, лімфу й міжклітинну рідину інкреторними клітинами ендокринних залоз з метою забезпечити певні пристосовні реакції організму. Транспортуються у вільному й зв'язаному (з білками і фермовими елементами) стані. Синтезуються пептидні гормони на рибосомах, зв'язаних з гранулярним ендоплазматичним ретикулумом, спочатку утворюються препрогормони, які у везикулах (у вигляді про-гормону) транспортуються до апарату (пластинчастий комплекс) Гольджі, де відщеплюється невеличка частинка й утворюється гормон. Останнш у везикулах транспортується до клітинної мембрани та виділяється у міжклітинне середовище або лімфу. Істинні гормони поділяють на класичні (норадреналін, тироксин) і некласичні (ліберини й статини). Гормони частіше впливають на швидкість наявних реакцій у даній клітині, ніж ініціюють нові. Препослідовність включає гідрофільні амінокислоти, що полегшує проходження гормошв через зону ліпідів ендоплазматичного ретикулума в його просвіт. Після Цього препослідовність дуже швидко відщеплюється від первинного продукту трансляції. У інсуліну преддільниця відщеплюється від гормонів у секреторних гранулах. Звільнення гормонів відбувається під впливом певних сигналів. Гальмування буває фізіологічне (кортизол гальмує секрецію АКТГ за механізмом негативного зворотного зв'язку) і фармакологічне (колхіцин руйнує мікротрубочки і, таким чином, запобігає звільненню гормону із запасних гранул). Гальмівним фактором може виступати і симпатична нервова система (гальмування секреції інсуліну).

У ЦНС з Р-ліпотропіну утворюються нейроендокринні пептиди (ней-рогормони), а- і р-ендорфіни, енкефалін. Р-Ендорфін має анальгезувальну дію, енкефаліни відіграють роль нейротрансмітерів. Найбільш важливими гіпоталамічними нейротрансмітерами є дофамін, норадреналін, адреналін, їх синтез і метаболізм включає: а) поглинання нейроном специфічних амінокислот (попередників нейротрансмітерів - триптофан, тирозин, глу-тамінова кислота); б) синтез моноамінів за участю специфічних ферментів; в) звільнення моноаміну з гранул у відповідь на різні стимули, які викликають деполяризацію нервової мембрани; г) зв'язування звільнених нейротрансмітерів рецепторами постсинаптичного нейрона або рецепторами пептидергічного нейрона, який секретує один з гіпоталамічних гормонів; д) метаболізм вільного нейротрансмітера або зворотне його поглинання й трансдукція в гранули, де він зберігається.

Специфічну групу гормонів складають гастроінтестинальні гормони і ангіотензин. Ці гормони не є продуктами ендокринних залоз. Перші синтезуються і виділяються в кров інкреторними клітинами, які входять до складу різних залоз шлунково-кишкового тракту. Ангіотензин утворюється безпосередньо в крові в результаті взаємодії одного з білків плазми крові (а2-глобуліна) з активатором - ферментом реніном, що виділяється в кров інкреторними клітинами юкстагломе-рулярного апарату нирок.

Звільнення реніну спричиняє перехід з горизонтального положення у вертикальне, зменшення внутрішньосудинного тиску й циркулюючого об'єму крові внаслідок дегідратації, кровотечі, прийому діуретиків, гіпоальбумінемії, стресової ситуації, підвищення активності симпатичної нервової системи, прийому р-адреностимуляторів, стимуляції секреції простагландинів, глюкагону, брадикініну, серцевої недостатності і цирозу печінки, зменшення кровотоку в нирковій артерії.

При цьому в різних органах один і той самий гормон спричиняє різні впливи. Наприклад, ангіотензин у надниркових залозах викликає продукцію альдостерону, в ЦНС - являє собою регулятор спраги, у серцево-судинній системі спричиняє скорочення кардіоміоцитів і гладеньких м'язів судин.

Гормональний ефект залежить не тільки від кількості й властивостей молекул гормонів (правило попереднього стану), а й від реактивності ефектора (визначається числом і властивостями мембранних рецепторів до гормонів).

Гормони в свою чергу мають такий поділ: а) ефекторні - інсулін (впливають на органи мішені); б) тропні - тіреотропін (створюють тропний вплив на ендокринні залози - це тропні гормони гіпофіза) і в) рілізінг-гормони, або ліберини й статини. Інактивація гормонів відбувається в ефекторних клітинах і за допомогою їх виведення із сечею.

Будучи носіями інформації, гормони беруть участь у регуляції функцій організму, адаптують його до постійно змінюваних умов зовнішнього середовища, забезпечують його ріст, розвиток та розмноження. Це можливо внаслідок координації специфічних функцій органів і систем при тісній взаємодії із ЦНС, активуючи каскад одних реакцій та пригальмовуючи інші.

Перший механізм - це регуляція за коротким, третій - за довгим зворотним зв'язком. Довгий і короткий ланцюги зворотного зв'язку функціонують як системи "закритого" (саморегулювального) типу.

Гормоноїди, або