До гормонощів відносять перш за все гуморальні фактори, які утворюються в організмі без участі спеціалізованих інкреторних клітин. Це кініни (калідин і брадикінін), простагландини і серотонін, гістамін.

Простагландини, гістамін і серотонін виділяються в кров різними клітинами організму, для яких інкреторна функція не є ведучою. Кініни (калідин і брадикінін) утворюються безпосередньо в крові з а2-глобуліну під впливом активатора "калікреїну", що виділяється в кров знову ж таки не інкреторними клітинами, а звичайними зовнішньосекреторними клітинами різних залоз травного каналу.

До гормонощів також відносять медіатори, коли вони беруть участь у гуморальній регуляції. Медіатори, як відомо, виділяються в синапсах. Якщо в синапсі медіатор не встигає повністю зруйнуватись або поглинутись, то він може потрапляти в тканинну рідину і кров, забезпечуючи регуляторну дію на найближчі клітини. Речовини, які мають місцеву дію, називають ще аутокоїдами.

Слід зазначити, що загальноприйнятих критеріїв, які дозволяють чітко розділити гуморальні фактори на гормони й гормонощи, не існує. Деякі автори (Сельє, Я. Д. Кіршенблат) вважають, що до гормонів слід віднести лише ті гуморальні фактори, які синтезуються і виділяються в кров ендокринними залозами. За цією точкою зору, гастроінтестинальні гормони й ангіотензин є гормоноїдами, але не істинними гормонами.

Гастроінтестинальні гормони утворюються в клітинах, розміщених в шлунково-кишковому тракті, які отримали назву APUD-сис-теми (amine content - вміст амінів; precursor uptake - поглинання попередників; decarboxylation - декарбоксилування). Вони здатні поглинати й накопичувати попередники біогенних амінів з наступним їх декарбоксилуванням і утворенням біологічно активних речовин і поліпептидних гормонів. Інші клітини APUD-системи також утворюють нейропередавачі і нейротрансмітери. Нейромодулятори (ацетилхолін, адреналін) також синтезуються в нервових клітинах і звільняються нервовими-закінченнями. Сюди відносять також гістамін, серотонін і у-аміномасляну кислоту. Вони діють на дуже короткій відстані від місця синтезу й менший час, ніж пептидні, стероїдні, білкові та тіреоїдні гормони.

Пептиди, аміни і нейромедіатори - гідрофільні сполуки і не можуть легко проникати крізь плазматичну мембрану клітини.

Індол аміни - серотонін, мелатонін, гістамін (Н і -рецептори спряжені з фосфоінозитольним каскадом, вивільненням кальцію, активацією гуанілатциклази та накопиченням циклічного гуано-зинфосфату; Н2-рецептори - з активацією аденілатциклази та накопиченням циклічного аденозинмонофосфату). Антагоністів перших використовують при алергічних станах - бронхіальна астма, других - для зменшення соляної кислоти.

Метаболіти -неспецифічні продукти внутрішньоклітинного енергетичного обміну речовин, які постійно виділяють у кров усі клітини організму, звільняючись від їх надлишку. Деякі метаболіти мають біологічну активність, тобто можуть забезпечити виникнення певних пристосовних реакцій організму (С02, молочна кислота). Сюди ж відносять продукти пошкодження тканин (гіперосмія).

Рівень біологічної активності метаболітів, порівняно з активністю гормонів, невисокий. Тому їхня регуляторна дія виявляється лише в разі їх виділення у великих кількостях. Це може бути при будь-якій ситуації, коли посилюється діяльність яких-небудь клітин організму і, як наслідок, збільшується інтенсивність внутрішньоклітинного метаболізму.

Як вже зазначалося, гормони виділяються для забезпечення того або іншого регуляторного акту, тобто того або іншого функціонального стану організму. І вони так само, як і автономна нервова система, виявляють трофотропну й ерготропну дії. Окремим випадком трофотропної регуляції є участь гормонів у регуляції процесів росту й розвитку організму з метою забезпечення його лінійного росту та процесів диференціювання.

Однією з відмітних характеристик гормонів є їхня дистантна дія. Потрапляючи в кров, гормони, як правило, впливають не на найближчі, а на віддалені органи. Ендокринні клітини, які виділяють гормони, відносно регулювальних органів відіграють роль центрального (дистантного) механізму регуляції. Тому гуморальну регуляцію, яка забезпечується гормонами, часто називають центральною, або дистантною регуляцією.

На відміну від гормонів, гормоно'щи і метаболіти, виділяючись у кров, впливають лише на найближчі органи. Тому ці речовини є чинниками місцевої дії. Відповідно гуморальну регуляцію, яку вони забезпечують, називають місцевою гуморальною регуляцією.

Різні гуморальні фактори можуть спільно впливати на одні й ті самі органи і клітини організму. До того ж їхні впливи можуть бути як синергічними, так і антагоністичними.

Дія гуморальних факторів на клітини організму завжди здійснюється за участю "молекулярних циторецепторів": цитоплазматичних, мембранних або ядерних.

Молекулярний циторецептор - це група молекул цитоплазми або мембрани клітини, які мають вибіркову чутливість до певної хімічної речовини (гуморального фактора, медіатора). Для нього характерні просторова й структурна специфічність до агоніста, обмежена кількість місць зв'язування, висока спорідненість, оборотне зв'язування. Структура рецептора складається з білкової макромолекули та багатокомпонентного небілкового комплексу з можливістю динамічного комплексоутворення. Кількість і спорідненість рецепторів до гормонів регулюються короткочасними й довготривалими механізмами. Це підтверджує, що всі компоненти плазматичної мембрани перебувають у динамічній рівновазі. Вважають, що тривала зайнятість більшості рецепторів певними гормонами викликає їх ендоцитоз і руйнування. Це захищає клітину від надмірної стимуляції. Максимальний ефект спостерігається при зайнятості 5-10% загальної кількості дільниць зв'язування. Інші є запасними (резервними) або не мають зв'язку з комплексом ефек-торних молекул, шо забезпечують виявлення біологічного ефекту. Розрізняють іонотропні (І класу) та метаболотропні (II класу) рецептори. Перші - катехоламін, ацетилхолін спричиняють розвиток надшвидких іонних струмів; другі - активують ефекторні клітини через G-білок і розвиваються більш повільно - гіпоталамо-гіпофізарні гормони.

Розрізняють два механізми дії хімічних речовин на клітини організму:

1. Дія хімічних речовин на клітини через їхні цитоплазматичні рецептори.

У цьому разі біологічно активна речовина проникає крізь мембрану клітини і з'єднується з її цитоплазма тичними рецепторами (складається із субодиниць А і