В), вибірково чутливими до цього фактора. Утворений комплекс трансформується і транслокується (переміщується) в ядро, зв'язується з хроматиновим фактором і субодиниця А впливає на генетичний апарат (ДНК) зі зміною швидкості транскрипції та кількості інформаційної (матричної"), транспортної і рибосомної РНК. Матрична, або інформаційна, РНК перено- сить інформацію з ядра в цитоплазмуй безпосередньо бере участь у збиранні молекули поліпептиду на рибосомах, транспортна - доставляє амінокислоту до рибосоми, рибо-сомна - взаємодіє з попередніми двома в ході збирання поліпептиду і в комплексі з білками (в тому числі й ферментами) утворює рибосому. Як наслідок, змінюється інтенсивність утворення клітиною певних білкових речовин: білків-ферментів, транспортних систем, структурних білків тощо. Це виявляється в суворо визначених біологічних ефектах, які є специфічним результатом дії даної хімічної речовини на клітину. Ці ефекти полягають у підвищенні проникності клітинної мембрани для певних іонів, посиленні енергозабезпечення клітини, зміні параметрів збудження або параметрів специфічної функції даної клітини. Субодиниця $ зв'язується з негістоновими білками. Можливо, стероїди спочатку зв'язуються зі специфічними білками мембрани клітини, які транспортують їх до цитоплазматичного рецептора або повз нього - до рецепторів ядра.
Тироксин може прямо проникати в ядро й там зв'язуватися з рецептором. Надалі так само.
Такий механізм дії на клітину хімічних речовин властивий речовинам з невеликою молекулярною масою і здатним проникати через клітинну мембрану (стероїдні гормони, гормони щитоподібної залози та інші небілкові гормони). Стерощні гормони розчиняються в ліпідному бішарі. Сучасна теорія доводить, що у плазматичній мембрані наявні специфічні рецептори для естрогенів і глюкокор-тикоїдів, які транспортують відповідні гормони.
Ранні й пізні ефекти цих гормонів пов'язані з теоріями "доміно" і "безперервної дії*". За першою - комплекс посилює синтез кількох типів мРНК, які транслюються з утворенням нових білків. Ця реакція викликає другу хвилю вибіркового синтезу білка. За другою теорією, ініціація пізніх ефектів потребує не тільки синтезу РНК і накопичення специфічних білків на ранньому етапі реакції (протягом години), а й безперервної присутності гормон-рецепторного комплексу в ядрі протягом критичного періоду, який виходить за межі ранніх реакцій.
2. Дія хімічних речовин на клітини через їхні мембранні циторе-цептори і внутрішньоклітинні посередники.
Внутрішньоклітинні посередники - це певні хімічні сполуки, які посилено утворюються в клітинах при дії на їх мембранні рецептори різних гуморальних факторів або медіаторів і які реалізують усередині клітин впливи цих речовин.
Залежно від внутрішньоклітинного посередника розрізняють декілька підвидів такої дії хімічних речовин:
1) Гормони (хімічні, або первинні посередники), або хімічні речовини, які діють на клітину через аденілатциклазну систему.
До них відносять катсхоламіни, що зв'язуються з {5-адренорсцспто-рами, вазопресин, що зв'язується з У2-рецепторами, глюкагон, пара-тирин, кальцитонін, секретин, гістамін, що зв'язуються з Н2-рецеп-торами.
Розглянемо цей механізм дії на прикладі адреналіну. Відбувається такий ланцюг послідовних процесів, що випливають один з одного:
а) Взаємодія адреналіну з р-адренорецептором клітинної мембра
ни й активація; через р2-адренорецептори - гальмування.
б) Активація аденілатциклази (Ац) - ферменту, розташованого
на внутрішній поверхні клітинної мембрани.
Здійснюється через білковий компонент мембрани - G-білок (N-білок). Це трансдуктор (тример), який складається з а-, (5- і у-субодиниць. а-Субодини-ця має ГТФ-азну активність. Активація G-білка й передача сигналу на каталітичну субодиницю аденілатциклази супроводжуються гідролізом ГТФ до ГДФ + Фн. Взаємодія з гормонами викликає дисоціацію перших двох одиниць і дисоціацію комплексу G-білок - ГДФ та взаємодію G-білка з ГТФ. Утворений комплекс G-білок - ГТФ приєднує каталітичну субодиницю, утворюючи активну аденілатциклазу. Існує різних 16 - а-, 4 -13- і 7 - у-субодиниць.
Вони дають 1000 комбінацій. Крім того, розрізняють Gs (стимулювальні -активують Ац), G^ (інгібують аденілатциклазу), Gq (активують фосфолі-пазу С) і Gt види білка.
в) Посилене утворення в клітинах з АТФ-Mg2* циклічного аденозин-3'5'-монофс>сфату (цАМФ), який є найбільш вивченим внутрішньоклітинним (вторинним) посередником. Водночас комплекс G-білок - ГТФ спричиняє дисоціацію гормонрецепторного комплексу
шляхом зниження спорідненості рецептора до гормонів.
Циклічний АМФ посилено утворюється в клітинах при дії на їхні мембранні рецептори багатьох гормонів і медіаторів та, як приклад, катехоламінів (адреналіну й норадреналіну). Кожна з цих речовин сприймається "своїми" мембранними рецепторами, тобто рецепторами, вибірково чутливими тільки до даної речовини. Зв'язуваня ліганду з Gsa - сильно активує, Gja - слабо гальмує аденілатциклазу, і відрізняються вони а-суб-одиницею, Gc також є "трансдуктором" - перетворювального елемента в процесі активації фосфодіестерази ГМФ під впливом світла.
Останню реакцію блокує роліпрем (селективний інгібітор фосфодіестерази): сама фосфодіестераза гальмує дію метилксантинів (кофеїну, теофіліну).
г) Активація внутрішньоклітинних цАМФ-залежних потеїнкіназ ферментів, які фосфорилюють різні білки клітини. Фосфат приєднується до білків кіназами й відщеплюється фосфатазами.
д) Фосфорилювання білків зовнішньої мембрани клітини, білків трансмембранних переносників, білків ферментів тощо. Так, у клітинах міокарда аденілатциклазна система активує Л-кінази, які фосфорилюють білки кальцієвих каналів мембрани кардіоміоцитів. Це призводить до збільшення їхньої провідності. У результаті збільшується вхід Са2+ з позаклітинного простору в цитоплазму кардіоміоцитів під час їх збудження. Вхід Са2+ сам по собі активує певні внутршіньоклітинні білки, викликаючи специфічні ефекти. Таким чином, у цьому разі з'являється ще один внутрццны>кштинний посередник - Са2\
Фосфат приєднується до білків кіназами і відщеплюється фосфатазами.
2) Гормони, які діють на клітини через Са2+-поліфосфоінозитольну систему. Це - кальмодулін, що зв'язується з а-адренорецепторами; вазопресин, що зв'язується з V,-рецепторами; окситоцин, гастрин, панкреозимін, гістамін, серотонін, що зв'язуються з Нгрецепторами.
У цьому разі гормон взаємодіє з відповідними мембранними рецепторами клітини. Це активує мембранну фосфоліпазу С (фермент). Остання спричиняє гідроліз мембранного фосфоліпіду -поліфосфоінозитиду (фосфатидилінозитолу) з утворенням двох внутрішньоклітинних посередників (каскад реакцій зображено на рис. 32).
Рис. 32. Схема певних біологічних ефектів, властивих даному гормону (за