НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА - ПРИ КРИТИЧНИХ СТАНАХ ОРГАНІЗМУ

Реанімація - це комплекс заходів, направлених на пожвавлення організму.

Задачею реаніматолога є відновлення і підтримка серцевої діяльності, дихання і обміну речовин хворого. Реанімація найбільш ефективна у випадках раптової зупинки серця при компенсаторній нагоді організму, що збереглася. Якщо ж зупинка серця відбулася на фоні важкого, невиліковного захворювання, коли повністю виснажені компенсаторні можливості організму, реанімація неефективна.

Розрізняють три види термінальних станів: преагональноє стан, агонія, клінічна смерть.

Преагональноє стан. Преагональноє стан. Хворий загальмований, наголошується виражена задишка, шкірні покриви бліді, цианотічниє, артеріальний тиск низький (60-70 мм рт. ст.) або не визначається зовсім, слабкий частий пульс.

Агонія. Глибока стадія процесу вмирання, при якій відсутня свідомість, пульс ниткоподібний або зникає зовсім, артеріальний тиск не визначається. Дихання поверхневе, прискорене, судорожне або значне урежено.

Клінічна смерть. Наступає відразу після зупинки дихання і кровообіги. Це своєрідний перехідний стан від життя до смерті, триваюче 3-5 мін. Основні обмінні процеси різко понижені і у відсутність кисню здійснюються за рахунок анаеробного гліколізу. Через 5-6 мін розвиваються необоротні явища, перш за все в ЦНС, і наступає істинна, або біологічна, смерть.

Зупинка серця може бути раптовою або поступовою на фоні тривалого хронічного захворювання: у останньому випадку зупинці серця передують преагональноє стани і агонія. Причинами раптової зупинки серця є інфаркт міокарду, закупорка (обструкціям верхніх дихальних шляхів чужорідними тілами, рефлекторна зупинка серця, поранення серця, анафілактичний шок, електротравма, втопить, важкі метаболічні порушення (гіперкаліємія, метаболічний ацидоз ...).

Ознаками зупинки серця, т. Ознаками зупинки серця, тобто настання клінічної смерті, є:

1) відсутність пульсу на сонній артерії;

2) розширення зіниці з відсутністю його реакції на світло;

8) відсутність тонів серця.

Час для встановлення діагнозу клінічної смерті повинен бути гранично коротким. Абсолютні ознаки - відсутність пульсу на сонній артерії, зупинка дихання, розширення зіниць з відсутністю їх реакції на світло. За наявності цих ознак слід зразу ж приступити до реанімації.

Сердечно-легенева реанімація. Існує 4 етапи сердечно- легеневої реанімації:

1 - відновлення прохідності дихальних шляхів;

2 - штучна вентиляція легенів;

3 - масаж серця;

4 -діфференциальная діагности, лікарська терапія, дефібрілляция серця.

Перші три етапи можуть бути проведені в позалікарняних умовах і немедичним персоналом, що має відповідні навики по реанімації; 4 етап здійснюється лікарями швидкої допомоги і реанімаційних відділень.

ЕЕтап 1 - відновлення прохідності дихальних шляхів. Причиною порушення прохідності дихальних шляхів можуть бути слиз, мокрота, блювотні маси, кров, чужорідні тіла, западеніє мови.

Потерпілого або хворого необхідно укласти на спину на тверду поверхню, повернувши голову набік, схрещеними 1 і 11 пальцями лівої руки розкрити рот і очистити порожнину рота носовою хусткою або серветкою, намотаними на 2-й або 3-й палець правої руки. Потім голову повернути прямо і максим аль- але закинути назад. При цьому одна рука розміщується під шиєю, інша розташовується на лобі і фіксує голову в закиненому вигляді. При закиданні голови назад нижня щелепа відтісняється вгору разом з корінням мови, що відновлює прохідність дихальних шляхів. Для усунення непрохідності дихальних шляхів застосовують також воздуховоди .

ЕЕтап 2 - штучна вентиляція легенів. На перших етапах сердечно-легеневої реанімації вона здійснюється маслами з рота в рот, з рота в ніс і з рота в рот і в ніс

Для проведення штучного дихання з рота в рот надаючий допомоги стає збоку від постраждалого, а якщо постраждалий лежить на землі, то опускається на коліна, одну руку підсовує під шию, другу кладе на лоб і максимально закидає голову назад, 1 і 11 пальцями затискає крила носа, робить вдих і, щільно притиснувши свій рот до рота постраждалого робить різкий видих. Потім відстороняється для здійснення хворим пасивного видиху. Об'єм вдуваного повітря - від 500 до 700 мл. Частота дихання - 12-18 в 1 мін. Контролем правильності проведення штучного дихання є екскурсія грудної клітки - роздування при вдиху і спадання при видиху.

При травматичних пошкодженнях нижньої щелепи або у випадках, коли щелепи щільно зціплені, рекомендується проводити ІВЛ методом з рота в ніс. Для цього, поклавши руку на лоб, закидають голову назад, іншою рукою захоплюють нижню щелепу і щільно притискують її до верхньої щелепи, закриваючи рот. Губами захоплюють ніс постраждалого і виробляють видих. У новонароджених дітей ІВЛ здійснюється методом з рота в рот і в ніс. Голова дитини закинена назад. Своїм ротом реаніматор охоплює рот і ніс дитини і здійснює вдих. Дихальний об'єм новонародженого складає 30 мл, частота дихання - 25-30 в 1 мін.

У описаних випадках ІВЛ необхідно здійснювати через марлю або носову хустку, щоб попередити інфікування дихальних шляхів того, хто проводить реанімацію. З цією ж метою ІВЛ можна проводити за допомогою 5-образної трубки (воздуховод), яка використовується тільки медичним персоналом (див. мал. 25, г). Трубка зігнута, утримує коріння мови від западенія і тим самим попереджає обтурацію дихальних шляхів. Трубку вводять в ротову порожнину зігнутим кінцем вгору, ковзаючи по нижньому краю верхньої щелепи. На рівні коріння мови повертають її на 180°. Манжета трубки щільно закриває рот постраждалого, а ніс його затискають пальцями. Через вільний просвіт трубки здійснюють дихання.

ІВЛ ІВЛ можна проводити також лицьовою маскою з мішком Амбу. Маску накладають на обличчя постраждалого, закриваючи рот і ніс. Вузьку носову частину маски фіксують великим пальцем, нижню щелепу підводять вгору