сильно розростається і з видовженням стравоходу спускається донизу. Внаслідок повороту ліва поверхня шлунка стає передньою, а права – задньою, опуклий край – лівим, а вгнутий – правим. Внаслідок опущення шлунка і повороту його навколо сагітальної осі мала кривизна піднімається трохи догори, а велика спускається донизу. Кишкова трубка нижче шлунка утворює верхній вигин – пупочну петлю, від верхівки якої відходить жовточна протока, що з’єднує кишку з жовточним міхуром. На каудальному відрізку цієї петлі вже на сьомому тижні розвитку виникає невелике вип’ячення – зачаток сліпої кишки, а далі від нього – закладка всієї товстої кишки. Відділ від шлунка до вигину петлі дає дванадцятипалу кишку, а відділ від вигину петлі до зачатка сліпої кишки – порожню і клубову кишку. Кінцевий відділ сліпої кишки на ранніх стадіях розвитку відстає в рості і дає початок червоподібному відростку.
В області каудального сліпого кінця кишки зовні є невелике вп’ячування ектобласта, дно якого відділене від заднього кінця кишкової трубки тонкою перетинкою. В кінці третього тижня розвитку вона розривається. Утворюється вихідний отвір – анус.
Печінка починає розвиватись на четвертому тижні ембріонального розвитку у вигляді клітинного виросту ентодерми кишки в тому місці, де пізніше утворюється дванадцятипала кишка. Цей виріст називається печінковим дивертикулом. Кінець дивертикула потовщується і з нього утворюється жовчний міхур з міхуровою протокою. З цієї закладки на деякій відстані від майбутнього жовчного міхура виростає цілий лабіринт розгалужених клітинних тяжів, які сполучаються між собою. Із дистальних відділів цих тяжів виникають секреторні відділи печінки – печінкові балки, а з проксимальних - печінкові протоки.
Підшлункова залоза утворюється з двох закладок, спочатку незалежних одна від одної, які пізніше зростаються. Вони називаються дорзальною і вентральною підшлунковими залозами. Перша виникає з дорзальної стінки дванадцятипалої кишки. Вентральна підшлункова залоза являє собою виріст, що відходить від самого початку печінкового дивертикула. З ростом дивертикула вентральна підшлункова залоза переміщується далі по його протоці. Пізніше внаслідок повертання кишки обидві підшлункові залози розташовуються рядом і зростаються. З дорзальної підшлункової залози утворюється тіло і хвіст, а з вентральної – її головка. Щодо протоки, то у людини залишається тільки вентральна, яка сполучається з жовчною протокою. Дорзальна протока частково атрофується, частково з’єднується з вентральною протокою за допомогою анастомозу.
Мезодерма утворює вздовж хорди сегментарно розташовані потовщення – соміти. Соміти становлять дорзальну мезодерму. По обох боках від неї тягнуться пласти латеральної мезодерми, які незабаром розподіляються на два листки з порожниною між ними, яка називається це ломом (coelom). Зовнішній листок тісно пов’язаний у своєму дальшому розвитку з ектодермою і називається соматоплеврою. Внутрішній шар бере участь в утворенні стінок кишки і називається спланхноплеврою. Соматоплевра, підстеляючи стінки зародка зсередини, дає початок парієтальному листку серозної оболонки – очеревини, який безпосередньо переходить у вісцеральний листок, що утворюється за рахунок спланхноплеври.
Спочатку целом суцільний для всього зародка. З утворенням діафрагми каудальна частина відділяється від краніальної, утворюючи одну серозну порожнину очеревини, а в краніальному відділі в зв’язку з розвитком легенів, серця і органів середостіння утворюються три серозних порожнини – дві плевральні і одна серцевої сумки.
Розділ 3. Анатомія системи органів травлення
Органи травлення складаються з травної трубки, травних залоз і деяких допоміжних органів, як, наприклад, зуби і язик. [Дод. 1]
Травна трубка починається на голові ротовою щілиною і тягнеться вздовж усього хребта до самого куприка, де закінчується відхідниковим отвором. На всьому протязі вона має великі поширення (наприклад, шлунок), вузькі і більш широкі частини і різні згини. Стінки цієї трубки складаються з м’яких тканин, крім початкового її поширення – ротової порожнини, в складі стінок якої є кістки. Стінка травної трубки складається із слизової оболонки, підслизової, м’язової і зовнішньої сполучнотканинної, або серозної оболонки.
У будові кожної з цих оболонок є відміни, що характеризують різні відділи травної трубки. Слизова оболонка внутрішня, обернута до порожнини трубки, складається з сполучнотканинної основи, вкритої на поверхні епітелієм. Епітелій буває різної форми в різних відділах трубки. Серед клітин епітелію розкидані одноклітинні слизові залози, які виділяють на поверхню епітелію слиз, звідки й назва слизової оболонки. Над слизовою оболонкою міститься підслизова оболонка – шар пухкої сполучної тканини, що легко розтягається і дає змогу слизовій оболонці складатися у різні згортки. Поверх підслизової оболонки розташована м’язова оболонка, яка складається з 2-ох або 3-ох шарів, і, нарешті, четверта, зовнішня оболонка сполучнотканинна, або серозна.
3.1. Ротова щілина, ротова порожнина
Ротова щілина (rima oris) обмежена верхньою і нижньою губами. У товщі губ лежить коловий м’яз рота і інші малі мімічні м’язи. Губи вкриті зовні шкірою, зсередини – слизовою оболонкою. По краю губ є вузька смужка переходової частини, яка називається червоною частиною губи. Вона відрізняється від шкіри саме цим кольором через те, що епітелій її прозорий і крізь нього просвічується червоний колір м’язів. У переходовій частині немає волосся, потових і сальних залоз, які є в шкірі, крім невеликої кількості їх коло кутів рота. Від слизової оболонки переходова частина відрізняється тим, що вона завжди суха, бо на ній немає слизових залоз. Губи з’єднуються по боках щілини, утворюючи кути рота.
Ротова порожнина (cavum oris) Через ротову щілину страва попадає в ротову порожнину, яка поділяється на переддвер’я і власне ротову порожнину.
Переддвер’я (vestibulum oris) являє собою вузьку вигнуту вертикальну щілину, обмежену губами і щоками зовні і альвеолярними відростками щелеп з зубами зсередини. При закритому