На нижній поверхні печінки йдуть у сагітальному напрямі дві поздовжні борозни або ями - права і ліва. Ліва сагітальна борозна тягнеться від переднього до заднього краю печінки. Вона вужча за праву, відповідає ходові серповидної зв’язки печінки і по нижній поверхні відділяє ліву частку печінки від правої. У передньому її відділі міститься кругла зв’язка печінки, яка є залишком зарослої пупкової вени зародка. В задній її частині є також залишок зародкової венозної протоки. Паралельно до лівої сагітальної ями проходить дві значно ширші передня і задня праві сагітальні ями. У передній із них міститься прирощений до печінки жовчний міхур, і тому вона називається ямою жовчного міхура. Задня яма порожнистої вени містить в собі теж прирощену до печінки нижню порожнисту вену. Посередині печінки йде ще поперечна борозна, яка називається воротами печінки. Усі ці ями обмежовують серединну, довгасту, частину нижньої поверхні печінки, яка поперечною борозною поділяється на дві невеличкі частки. Передня називається квадратною часткою печінки, а задня – хвостатою часткою. У ворота печінки входить печінкова артерія і ворітна вена, які приносять кров до печінки, а виходить лише печінкова протока, яка виносить з печінки жовч. Крім цих великих судин, у печінку через ворота входять нерви і виходять лімфатичні судини. Печінкові ж вени виходять в ямі порожнистої вени і впадають відразу в неї там, де ця вена прирощена до поверхні ями.

Жовчний міхур (vesica fellea), прикріплений до печінки пухкою сполучною тканиною і притиснений до неї серозною оболонкою печінки, має грушовидну форму. Широка його частина, що обернута вперед і виходить трохи за гострий передній край печінки, дно міхура, середня частина – тіло міхура, а звужена задня – його шийка. Шийка переходить у міхурову протоку, яка з’єднується з печінковою протокою, і вони разом утворюють жовчну протоку, яка йде вниз і відкривається у дванадцятипалу кишку, на задній поверхні її низхідної частини. Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки, починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка – спіральна заслінка, в товщі якої закладені пучки м’язових волокон. Через їх рефлекторне скорочення течія жовчі може прискорюватись або сповільнюватись. Жовчний міхур має також м’язову оболонку, завдяки скороченням якої жовч може активно виділятися з міхура.

Мікроскопічна бурова печінки.

Печінка під серозною оболонкою вкрита тоненькою сполучнотканинною оболонкою, яка називається гліссоновою капсулою. Від цієї капсули всередину печінки вростає сполучна тканина, яка поділяє печінкову паренхіму (речовину печінки) на однакові часточки по 1 – 1 Ѕ мм розміром, що ледве помітні для неозброєного ока. Вони тісно прилягають одна до одної, і тому печінка здається вся однорідною. Сполучна тканина між часточками у людини мало розвинена і часточка слабо відокремлені одна від одної. Вона значно більше розвинена в деяких тварин, наприклад у свині. Часточки мають вигляд чотиригранних призм. У центрі кожної часточки проходить центральна вена. Печінкові клітини, які складають часточку, розташовані рядами в радіальному напрямі від центральної вени до периферії часточки, утворюючи так звані печінкові балки. Ворітна вена і печінкова артерія розгалужуються в печінці на дрібніші судини; найменші з них проходять в між часточковій сполучній тканині і називаються міжчасточковими артеріями і венами. Їх гілочки заходять у часточку і розділяються в ній на капіляри, які тут об’єднуються – і кров венозна й артеріальна змішуються. Поживні речовини приносяться в печінку як артерією, так і веною. Але артерія, крім того, приносить у печінку необхідний кожному органові кисень. Внутрішньочасточкові капіляри вливаються в центральну вену, де й починається відтікання крові з печінки. Центральні вени, вийшовши з часточки, збираються поступово в усе більші судини, утворюючи печінкові вени, які впадають найчастіше в кількості двох або трьох у нижню порожнисту вену. Печінка являє собою єдиний орган в усьому організмі, в який входить вена і розділяється там на капіляри, а потім знову збирається у вени. Такі капілярні сітки, що займають незвичайне положення між двома венами (тут ворітна вена і печінкові вени) або двома артеріями (як це буває в нирках), називаються чудесними сітками.

Венозна кров ворітної вени приносить у печінку поживні речовини, всмоктані в кишках, які в ній зазнають дальшої переробки. З вуглеводів у печінці синтезується тваринний цукор глікоген, який відкладається у протоплазмі печінкових клітин і споживається організмом в міру потреби. Дуже важливу роль відіграє печінка в білковому обміні організму. В кишковому тракті білок розщеплюється до амінокислот. У печінці частина амінокислот дезамінується, тобто від них відщеплюється шкідливий аміак (NH3) і виводиться із організму нирками. Амінокислоти без аміаку залишаються в клітинах печінки і перетравлюються на глюкозу. В цьому полягає антитоксична роль печінки.

Функція печінки полягає ще в секреції жовчі, яка бере участь в перетравленні жирів у кишковому тракті. Жовч, виділена клітинами, попадає в жовчні капіляри, які містяться між стінками двох тісно прилеглих між собою клітин. Жовчні капіляри об’єднуються в усе більші протоки і, нарешті, у велику печінкову