Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури.

Розділ 2. Еволюція травлення.

2.1. Види травлення.

2.2. Ембріогенез органів травлення.

Розділ 3. Анатомія системи органів травлення.

3.1. Ротова щілина, ротова порожнина.

3.2. Анатомічна будова і класифікація слинних залоз.

3.3. Язик, зуби, м’яке піднебіння, піднебінні мигдалики як елементи ротової порожнини.

3.4. Глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, дванадцятипала кишка, товста кишка і пряма кишка як складові частини органів травлення.

3.5. Будова печінки, жовчного міхура, підшлункової залози.

3.6. Серозна оболонка черевної порожнини, або очеревина.

3.7. Топографія органів черевної порожнини.

Розділ 4. Фізіологія органів травлення.

4.1. Функції травної системи.

4.2. Травлення у ротовій порожнині.

4.2.1. Механічні процеси.

4.2.2. Слиновиділення.

4.2.3. Особливості слиновиділення у жуйних тварин.

4.3. Функція стравоходу.

4.4. Травлення у шлунку.

4.4.1. Особливості будови і функції шлунка у тварин.

4.4.2. Секреція шлунка.

4.4.3. Особливості шлункового травлення у жуйних тварин.

4.5. Травлення у тонкій кишці.

4.6. Травлення у товстій кишці.

4.7. Всмоктування поживних речовин.

Висновки.

Література.

Додатки.

Розділ 4. Фізіологія органів травлення

4.1. Функції травної системи

Секреторна функція.

Найважливішими структурними елементами органів травної системи є секреторні клітини і залози. Усі залози травної системи ентодермального походження. Вони є екзокринними, тобто виділяють травні соки безпосередньо або через систему проток у порожнину рота, шлунка чи кишок.

Будова секреторного апарату. Будова секреторних клітин, свідчить про наявний взаємозв’язок із виконуваною функцією, складом синтезованого секрету і способом його виведення. Травні секреторні клітини-екзокриноцити дуже подібні за будовою. [Дод. 6] Спільний для клітин-екзокриноцитів (підшлункової залози, привушної, головні клітини шлункових залоз) є гетерополярність розміщення органел. Така клітина має клітинну мембрану з мікроворсинками, на бічних поверхнях клітин є складки, що сполучають клітини між собою, в основі – базальні мембрани. Ядро зміщене до базальної частини. Так само добре розвинена гранулярно ендоплазматична сітка з рибосомами. Все це свідчить про високий рівень білкового синтезу. У базальній і середній частинах цитоплазми є велика кількість мітохондрій, що беруть активну участь в енергетичних процесах. Добре розвинений комплекс Гольджі, розміщений на ядром. Важливою ознакою секреторних клітин є наявність специфічних секреторних включень у вигляді крапель і гранул, які можуть бути різних розмірів.

Травні залози мають здебільшого вивідні протоки і секреторні ланки – ацинуси, які функціонують як єдина система. [дод. 7]. Ацинуси – це кінцеві галуження проток, оточені секреторними клітинами залози. Розрізняють прості й складні травні залози. У простих вивідна протока не розгалужується і безпосередньо переходить у кінцевий відділ. Якщо кінцевий відділ має вигляд трубки, залозу називають трубчастою, а якщо альвеоли – альвеолярною. У складних залозах протоки багаторазово розгалужуються і закінчуються ацинусами. Складні залози також поділяють на трубчасті альвеолярні й трубчасто-альвеолярні. Залози, які мають секреторні клітини одного типу (галогенні клітини), відносять до гомокринних (печінка, підшлункова залоза).

Залози, які мають кілька видів секреторних клітин (гетерогенні клітини), що продукують різні компоненти секрету, називають гетерокринними (шлункові, слинні, кишкові залози). В остаточному формуванні секрету беруть участь також клітини вивідних проток залоз.

Механізм секреції. Секреторний процес, що відбувається у клітинах травних залоз, пов’язаний з використанням води, неорганічних і низькомолекулярних органічних сполук крові. Цей процес є циклічним, тобто він складається з кількох фаз, які закономірно повторюються надходження необхідних речовин до залозистої клітини; синтез первинного продукту за участю органел клітини і оформлення секрету в гранули; виведення секрету з клітини, відновлення її початкової структури. Різні залози можуть мати власний секреторний цикл. Розрізняють кілька типів виведення секрету з клітини: голокриновий, або морфокінетичний, коли вся клітина заповнюється секретом і під час виділення його руйнується; апокриновий (макро- і мікро-), якому властиве відривання частини цитоплазми, в якій накопичився секрет; мерокриновий, або морфостатичний, - секрет проходить крізь мембрану клітини, не руйнуючи її. Два перші типи властиві більшості травних залоз безхребетних тварин і сальним та потовим залозам хребетних тварин, третій – травним залозам хребетних тварин.

Рухова функція

Рухова (моторна) функція травного апарату у вищих тварин і людини забезпечується гладкими м’язами, які утворюють два шари: зовнішній (поздовжній) і внутрішній (коловий, або спіральний). У шлунку є ще третій, косий шар м’язів. Виділяють кілька типів рухів (моторики): перистальтичні, ритмічні, маятникоподібні, тонічні скорочення. Перистальтичні рухи виявляють пропульсивну здатність, тобто забезпечують переміщення вмісту шлунку і кишок у хвостовому напрямку, ритмічні та маятникоподібні – сприяють переважно його перемішуванню, а тонічні скорочення допомагають переміщенню вмісту з однієї частини травної трубки до іншої.

Всмоктування поживних речовин

Всмоктування (транспорт) поживних речовин з порожнини травного каналу в кров і лімфу забезпечується в основному тими відділами травного каналу, які мають певні структури для збільшення всмоктувальної поверхні (складки, ворсинки, мікро ворсинки). Цим вимогам відповідає лише тонка кишка, яка і є основним органом всмоктування. Всмоктування може бути активним і пасивним. Активне є енергозалежним, і перенесення речовини здійснюється проти градієнта концентрації. Джерелом енергії при цьому є макроергічні фосфати. Пасивне всмоктування відбувається без енерговитрат. До нього належать дифузія осмос і фільтрація.

4.2. Травлення у ротовій порожнині

Ротова порожнина є початковим відділом травної системи, куди надходить їжа і де зазнає механічної та хімічної обробки. Проте у більшості тварин і людини вона перебуває тут короткий час, тому власне травлення як ферментативний процес у ротовій порожнині є неістотним. Їжа тут подрібнюється, змочується слиною, формується харчова грудка і готується до ковтання. Наявність великої кількості рецепторів забезпечує харчовий центр інформацією, яка впливає на функцію всього травного апарату. Смакові рецептори, розміщені в різних ділянках язика, дають можливість оцінити їжу, забезпечують відчуття солоного, солодкого, кислого, гіркого, тощо. Подразнення цих рецепторів активізує механічні процеси в ротовій порожнині і виділення