4.4.3 Особливості шлункового травлення у жуйних тварин

У жуйних тварин їжа надходить передусім до рубця, що містить значну кількість рідини і целюлозобактерій, які розщеплюють клітковину рослинної їжі і зумовлюють бродіння. Через 40-70 хв після надходження корму починається жуйка, яка супроводжується відригуванням порції їжі до порожнини рота і додатковим її пережовуванням. Після її ковтання з рубця надходить чергова порція їжі. Цей процес відбувається за принципом акту блювання, в основі якого лежить рефлекторний механізм. За добу у жуйних тварин відбувається 6-8 жуйних періодів по 40-50 хв кожен. Сітка – це відділ, який ніби сортує їжу: грубішу повертає до рубця, а подрібнену пропускає до книжки, яка є своєрідним фільтром. Ці відділи є, по суті, передшлунком, а роль шлунка виконує сичуг, який отримує з книжки подрібнену і профільтровану харчову масу (хімус), виробляє шлунковий сік і розщеплює всі органічні компоненти хімусу. Рубець, сітка і книжка функціонують у певній послідовності, яку регулює блукаючий нерв.

4.5. Травлення у тонкій кишці

Кишки є найбільшою частиною травної системи. Їх складові (тонка й товста кишки) різняться як за будовою, так і функціонально. В тонкій кишці шлунковий вміст зазнає подальшого інтенсивного гідролізу, чому сприяють секрет підшлункової залози, печінки і власне кишок, а продукти розщеплення транспортуються крізь стінку кишок до внутрішнього середовища організму.

Дванадцятипала кишка

Першою ланкою кишок, до якої надходить шлунковий вміст, є дванадцятипала кишка. Її слизова оболонка утворює численні колові складки, ворсинки, прості і розгалужені трубчасті залози. Дуоденальні залози мають назву бруннерових. У собак вони займають невелику площу на початку кишки. Їх сік є густою безбарвною рідиною зі слабко лужною реакцією, основними компонентами якої є муцин і пепсиноподібний фермент. Він виробляється в неактивній формі й активується хлоридною кислотою. Секреція дуоденальних залоз посилюється під час приймання їжі, а також при місцевому хімічному чи механічному подразненні. Однак рівень травлення в цьому відділі порівняно незначний, хоча тут є й основні залози тонкої кишки – кишкові.

Дванадцятипала кишка відіграє важливу регуляторну функцію. Вона впливає на секреторну й моторну функції всієї травної системи, оскільки є потужним рецептивним полем, подразнення якого викликає відповідні реакції в шлунку, підшлунковій залозі, печінці та інших органах. Зокрема, її слизова оболонка продукує секретин – гормон, який збуджує підшлункову секрецію, холецистокінін, що стимулює скорочення жовчного міхура, ентерогастрон, який пригнічує секрецію хлоридної кислоти в шлунку. В порожнину дванадцятипалої кишки відкриваються протоки підшлункової залози й печінки.

Дослідження секреторної функції підшлункової залози

Функція підшлункової залози не обмежується процесами травлення. Вона виконує екзокринну й ендокринну функції і бере участь у регуляції діяльності травного каналу. Підшлункова залоза у риб і деяких ссавців (щури, миші, кролі) розсіяна у брижах у вигляді окремих часток, що сполучаються між собою протоками. Дослідження секреторної функції підшлункової залози у піддослідних тварин проводять в умовах гострого й хронічного експериментів. Операція накладання постійної фістули підшлункової протоки була здійснена І.П.Павловим у 1879 р., хоча тимчасові фістули використовували задовго до цього. Зі стінки дванадцятипалої кишки вирізають невеликий кружечок навколо отвору протоки підшлункової залози, який через розріз черевної стінки виводять на її поверхню і підшивають вузлуватими швами. Дефект кишки закривають кількома швами, й кишку підтягують до розрізу шкіри. Пізніше з’явилися різні модифікації цієї операції, спрямовані на запобігання хронічним втратам соку твариною. Досить поширеним способом одержання в експерименті чистого соку у собак є канюлювання протоки підшлункової залози. За цією методикою фістульну трубку вживляють у дванадцятипалу кишку навпроти отвору протоки підшлункової залози, а під час досліду через неї в протоку вводять канюлю.

У клінічних умовах застосовують дуодентальне зондування, але при цьому отримують сік підшлункової залози в суміші з кишковим вмістом.

Сік підшлункової залози – це безбарвна рідина лужної реакції (pH = 7,8 – 8,4) із високим вмістом гідрогенкарбонатів. За добу у собаки виділяється близько 800 мл соку, у людини – 2л. Основна кількість соку підшлункової залози продукується під час споживання їжі і травлення. До складу соку входить багатий набір ферментів: протеолітичних, ліполітичних, амілолітичних, які відповідно здійснюють травлення білків, ліпідів, вуглеводів їжі.

Особливості травлення у тонкій кишці

Секреторна функція тонкої кишки забезпечується численними простими трубчастими залозами її слизової оболонки, які функціонують як за голокриновим, так і за мерокриновим типами секреції. В результаті утворюється кишковий сік. Синтез ферментів починається в кишкових залозах і завершується на поверхні ворсинок. Для дослідження секреції кишкових залоз в умовах хронічного експерименту використовують операцію ізолювання відрізка кишки за методом Тірі-Велла, згідно з яким у собаки вирізають частину порожньої кишки завдовжки 12 – 15 см і її кінці виводять на черевну стінку, а основну кишку зшивають кінець в кінець або бік у бік. Кишковий сік складається з рідкої і щільної частин, співвідношення між якими змінюється залежно від характеру подразника. Щільну частину можна отримати при періодичній секреції. Вона має вигляд жовтувато-сірої маси грудочок, до складу яких входять епітеліальні клітини слизової оболонки, лейкоцити, слиз, близько 22 ферментів, які здійснюють гідроліз поживних речовин. Рідка частина кишкового соку – це жовтувата рідина з рибним запахом, слабко лужною реакцією, невеликим вмістом ферментів та неорганічних компонентів, білків, продуктів обміну речовин.

4.6. Травлення у товстій кишці

Вміст тонкої кишки потрапляє до товстої через ілеоцекальну губу, або клапан, сфінктер, утворений між ними. За допомогою рефлекторного механізму він регулює переміщення хімусу в дистальному напрямку. Виділення