і альвеолярними відростками щелеп з зубами зсередини. При закритому роті переддвер’я сполучається з власне ротовою порожниною вузькими отворами, що є між зубами, і більшим отвором ззаду від останнього зуба, між ним і гілкою нижньою щелепи. Власне ротова порожнина обмежена згори твердим піднебінням і частиною м’якого піднебіння, знизу – діафрагмою рота, яка утворена двома зрослими м’язами спереду і з боків – зубами з альвеолярними відростками щелеп, а ззаду – частиною м’якого піднебіння.
Ззаду є великий отвір, що веде у глотку і називається зівом (isthmus faucium). Зів обмежений згори і з боків м’яким піднебінням і знизу – коренем язика. При закритому роті мало не вся його порожнина виповнена язиком, стінки її вистелені слизовою оболонкою, в товщі якої лежать численні залози – малі слинні, а щілиноподібна порожнина, що не виповнена язиком, містить в собі слизьку рідину – слину, виділювану як малими залозами слизової оболонки рота, так і великими слинними залозами, протоки яких відкриваються в ротову порожнину. Крім того, на межі між переддвер’ям і власне ротовою порожниною в альвеолярних відростках щелеп містяться зуби.
Слизова оболонка, вкривши (зуби) губи, переходить на альвеолярні відростки, охоплює шийку зубів і переходить на їх внутрішню поверхню, а з них – на дно ротової порожнини внизу і на тверде піднебіння вгорі. Частина слизової оболонки, що покриває альвеолярні відростки, називаються яснами. При переході від губ на альвеолярні відростки утворюються по середній лінії дві добре помітні складки слизової оболонки – вуздечки верхньої і нижньої губи. На дні ротової порожнини під язиком на слизовій оболонці є дві під’язикові складки, які утворюються під’язиковими слинними залозами, що піднімають слизову оболонку. Під’язикові складки йдуть, сходячись ззаду наперед і в медіальний бік, зближаються передніми кінцями і закінчуються по боках від серединної лінії, утворюються 2 слинних сосочки. По середній лінії при переході слизової оболонки з дна ротової порожнини на нижню поверхню язика утворюється добре помітна складка з гострим краєм – вуздечка язика.
2.2. Анатомічна будова і класифікація слинних залоз
У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз і численні малі залози, які виділяють слину [Дод.2]. Слина є слизька рідина, яка складається з серозної рідини й слизу і містить у своєму складі різні хімічні речовини, які сприяють перетравлюванню їжі. Ці речовини мають назву ферментів. Головний фермент слини є птіалін, який розкладає крохмаль поживних речовин. Отже, процес перетравлювання їжі починається вже в ротовій порожнині.
За формою залози поділяються на трубчасті, альвеолярні, і трубчасто-альвеолярні, залежно від того, яку форму має їх залозистий відділ – трубчасту чи пухиркоподібну, альвеолярну чи трубчасто-альвеолярну, якщо залостий відділ являє собою видовжений пухирець.
Привушна слинна залоза (glandula parotis) лежить під зовнішнім слуховим проходом, виповнюючи поза щелепну ямку. Спереду вона частково налягає на власне жувальний м’яз, лежачи під виличною дугою. Тут з переднього її краю виходить протока привушної залози. Ця протока перетинає впоперек жувальний м’яз і, дійшовши до його переднього краю, заглиблюється в скупчену тут жирову тканину, доходить до щічного м’яза, пронизує його і відкривається на слизовій оболонці щоки напроти другого великого кутнього зуба верхньої щелепи, виливаючи свій секрет у порожнину ротового переддвер’я. Привушна залоза є складною альвеолярною залозою, яка виділяє рідкий білковий секрет і тому називається білковинною або серозною залозою. Слизу вона не виділяє.
Підщелепна слинна залоза (glandula submaxillaris) значно менша від попередньої. Займає положення під нижньою щелепою. Її протока йде назад, обгинає край або пронизує м’яз ротового дна і, повернувши вперед, відкривається на слинному сосочку. Ця залоза трубчасто-альвеолярна, вона можна виділяє як білкову серозну рідину, так і слиз і тому є залозою мішаною серозно-слизовою.
Під’язикова залоза (glandula sublingualis) лежить на дні ротової порожнини під язиком. Менша від попередньої, довгаста, зумовлює утворення під’язикової складки. Ця залоза теж трубчасто-альвеолярна, мішана, виділяє серозну рідину і слиз. Вона має кілька малих проток (10-12), які відкриваються в ротову порожнину дрібними отворами вздовж під’язикової складни, і одну більшу протоку, яка,вийшовши з переднього кінця залози, з’єднується з протокою підщелепної залози, відкриваючись спільним отвором на під’язиковому слинному сосочку. Дрібні слинні залози виділяють слиз. Вони лежать під слизовою оболонкою твердого піднебіння – це піднебінні залози. Інші з них за своїм положенням називаються губними, щічними і язиковими. На нижній поверхні язика є порівняно велика парна язикова залоза. Слинні залози поділяються на серозні, слизові і мішані, залежно від характеру секрету, який вони виділяють. Слинні залози складаються з окремих часточок, розділених прошарками сполучної тканини. Кожна часточка складається з кінцевих секреторних відділів, збудованих не однаково, залежно від характеру виділюваного ними секрету. За будовою секреторних відділів розрізняють залози альвеолярні (привушна залоза) і трубчасто-альвеолярні (підщелепна і під’язикова залози). Від кінцевих відділів ідуть тоненькі трубочки, які називаються вставними відділами. По них передусім і відтікає секрет залози. Просвіт вставних трубок малий, стінки тонкі, вистелені плоским або кубічним епітелієм. Ще в самій часточці вставні відділи переходять у ширші слинні трубочки, вистелені високопризматичним епітелієм, в якому видно характерну поздовжню згереність. Згереність є ознакою секреторної діяльності даних клітин, проте залишається неясним що відбувається тут, - виділення чи всмоктування води і солей слини. Слинні трубочки ще в межах часточки переходять у вивідні протоки, які далі проходять у міжчасточкову сполучну тканину. З’єднуючись поступово між собою, вони зрештою зливаються в загальну протоку, що відкривається в