дужкою, а задня поступово губиться на стінці глотки і називається задньою, або піднебінно-глотковою дужкою. Між передньою і задньою дужками з обох боків утворюється заглибина, в якій лежить піднебінний мигдалик.
Піднебінні мигдалики (tonsillae, palatinae) являють собою скупчення лімфоїдної тканин у вигляді окремих лімфоїдних вузликів, у яких виробляються лімфоцити, один з видів білих кров’яних тілець. Лімфоцити здатні захоплювати і знищувати мертві клітини і різні сторонні тіла, в тому числі і бактерії.
Отже, вони є важливими захисниками організму, розміщеними якраз там, де разом з їжею різні бактерії проходять з ротової порожнини у глибше розташовані частини травної трубки. Осідаючи на мигдаликах, бактерії знищуються їх лімфоцитами. У межах зіва є три мигдалики – один язиковий і два піднебінних. Інші мигдалики лежать в стінці глотки.
Глотка (pharynx) має вигляд трубки, розташованої спереду від шийних хребців. Угорі глотка приєднана до кісток черепа, внизу на рівні шостого шийного хребця вона звужується і переходить у стравохід. Задня її стінка прилягає до хребців та глибоких м’язів шиї і відділяється від них шаром пухкої сполучної тканини, яка легко розтягується і тим дає змогу глотці рухатись відносно хребців при ковтанні і при закиданні голови назад. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче – з ротовою і ще нижче – з гортанною порожниною. Залежно від цього глотка поділяється на три частини – носову, ротову і гортанну. Носова частина глотки, або носоглотка, має 4 отвори – дві хоани, якими вона сполучається з носовою порожниною, і на латеральних стінках – два глоткових отвори слухової, або євстахієвої, труби, яка сполучає порожнину середнього вуха з глоткою. Носова частина глотки тягнеться від основи черепа до рівня м’якого піднебіння. Середня частина тягнеться звідси до входу в гортань на рівні третього шийного хребця і нижня частина – до шостого шийного хребця. Середня частина глотки – ротоглотка, - має тільки один отвір – зів. У нижній, гортанній, частині є отвір у передній стінці, який веде у гортань і називається входом до гортані. Нижньої стінки немає, і порожнина глотки переходить у порожнину стравоходу. Сама глотка на цьому переході звужена.
Це вхід до стравоходу. В області глоткового отвору слухової труби є невеликий трубний мигдалик – парний, а непарний глотковий мигдалик міститься по середній лінії на верхньо-задній стінці носової частини глотки. Отже, всіх мигдаликів шість: один глотковий, два трубних, два піднебінних і один язиковий. Усі вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пирогова, який їх докладно описав. Стінка глотки складається з 4 шарів: слизової оболонки – прямого продовження слизової оболонки ротової порожнини; фіброзної оболонки – пластинки фіброзної тканини, яка тут заміщує властиву більшій частині травної трубки пухку підслизову тканину (через це поверхня глотки гладенька і не має жодних складок); м’язової оболонки і сполучнотканинної оболонки, яка називається адвентицією. М’язова оболонка складається з трьох м’язів – кострикторів – верхнього, середнього і нижнього. Це стискачі глотки, які своїм скороченням натискують на грудку їжі, своїм скороченням натискують на групу їжі, що попадає сюди з ротової порожнини, і проштовхують її донизу в стравохід.
Стравохід
Стравохід (oesofagus) являє собою пряме продовження глотки і тягнеться від шостого шийного хребця через усю грудну порожнину, проходить крізь отвір діафрагми і закінчується на рівні 11 грудного хребця в черевній порожнині. З цього видно, що стравохід має три частини: коротеньку – шийну, довгу – грудну і знову коротеньку – черевну. На всьому протязі стравохід не йде вертикально, а має певні згини. У шийній частині він ухиляється трохи вліво, в грудній порожнині лягає спершу з правого боку від аорти, потім поступово переходить на її передню поверхню і перед проходженням крізь діафрагму міститься вже зліва від неї.
Слизова оболонка стравоходу утворює високі поздовжні складки і вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Складки слизової оболонки згладжуються під час проходження їжі. На поверхні слизової оболонки відкриваються отвори проток численних залоз стравоходу, розташованих у підслизовій тканині. М’язова оболонка складається з двох шарів – внутрішнього, з циркулярним ходом волокон, і зовнішнього – з поздовжніми волокнами. Адвентиція – сполучна тканина, - це трохи потовщений зовнішній перимізій м’язового шару.
Шлунок
Шлунок (ventriculus, paster). У черевній порожнині на рівні 11 грудного хребця стравохід раптово поширюється, утворюючи широкий мішок, здатний сприйняти і довгий час утримувати в собі значну кількість поживних речовин, поки тут відбуваються процеси перетравлювання. Місце, де починається шлунок, називається входом до шлунка. Поряд з ним, підіймаючись вище за нього до самої діафрагми, лежить верхня частина шлунка, що зветься його дном. Нижче від входу лежить найширша його частина – тіло шлунка. Тіло переходить через серединну лінію організму і, звужуючись, піднімається трохи догори, закінчуючись виходом з шлунка на рівні першого поперекового хребця. Вихід із шлунка називається воротарем (pylorus). Звужена частина шлунка перед воротарем називається пілоричною його частиною. Шлунок має передню і задню стінку і дві кривизни, де ці стінки переходять одна в одну. Верхня кривизна, вгнута і коротка, називається меншою кривизною шлунка (kurvatora minor), нижня, опукла, - більшою кривизною (curvatora major). Передня поверхня шлунка частково прилягає до нижньої поверхні печінки, більшою своєю частиною – до передньої стінки живота. Велика кривизна в середньому стоїть на 2-3 см вище пупка, на рівні третього поперекового хребця. Але положення