її дуже міняється залежно від наповнення шлунка, віку людини, індивідуальних особливостей будови організму і від звичок людини. Слизова оболонка шлунка вкрита одношаровим циліндричним епітелієм і має на собі багато складок різного напряму і розмірів. Уся слизова оболонка заповнена (маро) мало розгалуженими трубчастими (залозами), протоки яких відкриваються в глибині численних ямочок, що є на всій поверхні слизової оболонки. В епітелії залоз є невеликі клітини, які називаються головними і виділяють фермент шлункового соку – пепсин, і обкладні клітини, більших розмірів, що беруть участь у виділенні соляної кислоти. Пепсин у присутності соляної кислоти перетравлює білки їжі. При відсутності соляної кислоти перетравлювання затримується, їжа розкладається, настають неприємні явища, - накопичення газів, відрижка тощо. Глибше знаходиться шар пухкої сполучної тканини, що називається підслизовою оболонкою шлунка.
М’язова оболонка шлунка складається з трьох шарів. Поверхневий поздовжній і середній циркулярний – є продовженням таких самих шарів стравоходу. Шар, що прилягає до підслизової оболонки, складений з косих волокон, що йдуть від входу до шлунка косо і вниз, не доходячи до великої кривизни і до воротаря. Такий різноманітний напрям волокон забезпечує і різноманітні рухи в шлунку, які спричиняють досконалому перемішуванню їжі з шлунковим соком. Поздовжні м’язові волокна зібрані більше вздовж малої і великої кривизни шлунка, а циркулярний шар є по всій поверхні. Дійшовши до виходу з шлунка, він утворює значне потовщення у вигляді колового м’яза, який оточує вихід із шлунка. Своїм скороченням він закриває цей вихід і тому називається сфінктером воротаря, тобто його затягачем. Сфінктер воротаря піднімає над собою слизову оболонку, яка має вигляд колового валка. Цей валик називається пілоричною заслінкою. Зовнішня поверхня шлунка вкрита поверх м’язової оболонки серозною оболонкою, або очеревинною (peritonaeum). Серозна оболонка тонка, гладенька, прозора, крізь неї просвічується покритий нею орган. Вона складається з основної сполучнотканинної пластинки, вкритої на поверхні плоскими клітинами епітелію, що походять з мезодерми. Із підсерозних кровоносних капілярів через серозну оболонку виділяється незначна кількість серозної рідини, яка змочує поверхню органа, надаючи йому блискучого вигляду.
Функція шлунка. Коли їжа попадає в шлунок, м’язи його починають скорочуватись, перемішуючи її з шлунковим соком, пересуваючи до пілоричної частини. На певній стадії травлення, залежно від характеру їжі, яка сюди надійшла, сфінктер воротаря рефлекторно розслаблюється і пропускає невелику порцію шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку. Так поступово, певними порціями переходить в кишку весь вміст шлунка.
Тонка кишка
Тонка кишка (intestinum tenue) поділяється на три відділи. Від самого шлунка відходить дванадцятипала кишка, потім іде порожня і, нарешті, - клубова кишка. Стінка тонкої кишки складається із слизової оболонки, підслизової тканини, двошарової м’язової оболонки і серозної оболонки.
Слизова оболонка тонкої кишки зібрана в циркулярні складки, що лежать у верхніх відділах одна біля одної. В міру наближення до кінця тонкої кишки складки робляться нижчими і лежать усе далі одна від одної. Це особливо помітно в клубовій кишці. Слизова оболонка вкрита особливими виростами, які називаються ворсинками [Дод. 3]. Вони густо лежать одна біля одної і можуть бути краще розглянуті під лупою. Для неозброєного ока вони мають вигляд загальної шорсткості, нагадуючи поверхню оксамиту. Ворсинки – це органи всмоктування перетравленої їжі. Кожна ворсинка складається із пухкої сполучнотканинної основи, в якій розгалужені кровоносні капіляри і проходить всередині початковий центральний лімфатичний канал. У венозні капіляри всмоктуються білки і вуглеводи, у лімфатичний канал – жири. У пухкій тканині є ще й гладенькі м’язові волокна, які, скорочуючись, сприяють відтіканню всмоктаної їжі з ворсинок у більші судини. Поверхня всієї слизової і самих ворсинок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм з бокаловидними клітинками. Поміж ворсинками вся слизова оболонка має численні трубчасті залози, які виробляють кишковий сік, що закінчує перетравлювання поживних речовин. Крім того, в слизовій оболонці кишки є захисні пристосування, це поодинокі лімфоїдні вузли, розкидані по всій тонкій кишці, - невеличкі скупчення лімфоїдної тканини, в яких виробляються лімфоцити, що знищують бактерії. Існують і довгасті скупчення цих вузликів, довжиною 1-3 см. Їхня довжина збігається з довжиною кишки. Їх є всього 30-40 штук, і розташовані вони переважно в клубовій кишці, часом у невеликій кількості в порожній і ніколи не бувають у дванадцятипалій. Ці скупчення називаються пейєровими бляшками. М’язова оболонка тонкої кишки складається з поздовжнього зовнішнього шару і циркулярного внутрішнього. Серозна оболонка охоплює тонку кишку з усіх боків, крім дванадцятипалої кишки, яка вкрита серозною оболонкою тільки спереду.
Дванадцятипала кишка (duedenum) відійшовши від шлунка на рівні першого поперекового хребця, йде спочатку горизонтально, потім згинається, переходячи у низхідну частину, що тягнеться до рівня третього поперекового хребця. Тут вона переходить у нижню горизонтальну частину. Піднімаючись трохи догори, кишка на рівні другого поперекового хребця робить новий вигин і переходить у порожню кишку. Циркулярні складки слизової оболонки дванадцятипалої кишки високі і густо розміщені одна коло одної. Крім циркулярних складок, на задній стінці низхідної частини кишки є одна поздовжня складка, утворена проходженням тут під слизовою оболонкою двох проток – печінки і підшлункової залози. Складка закінчується сосочком на поверхні якого і відкриваються ці протоки спільним отвором. Основною функцією дванадцятипалої кишки є перетравлювання їжі, хоч тут уже починається і всмоктування наявними в ній ворсинками. Жовч, яку печінка виділяє в дванадцятипалу кишку, допомагає перетравлювати жири, а сік підшлункової залози впливає і на білки, і на жири, і на вуглеводи. Головний фермент, який перетравлює білки,