Всмоктування поживних речовин

Всмоктування (транспорт) поживних речовин з порожнини травного каналу в кров і лімфу забезпечується в основному тими відділами травного каналу, які мають певні структури для збільшення всмоктувальної поверхні (складки, ворсинки, мікро ворсинки). Цим вимогам відповідає лише тонка кишка, яка і є основним органом всмоктування. Всмоктування може бути активним і пасивним. Активне є енергозалежним, і перенесення речовини здійснюється проти градієнта концентрації. Джерелом енергії при цьому є макроергічні фосфати. Пасивне всмоктування відбувається без енерговитрат. До нього належать дифузія осмос і фільтрація.

4.2. Травлення у ротовій порожнині

Ротова порожнина є початковим відділом травної системи, куди надходить їжа і де зазнає механічної та хімічної обробки. Проте у більшості тварин і людини вона перебуває тут короткий час, тому власне травлення як ферментативний процес у ротовій порожнині є неістотним. Їжа тут подрібнюється, змочується слиною, формується харчова грудка і готується до ковтання. Наявність великої кількості рецепторів забезпечує харчовий центр інформацією, яка впливає на функцію всього травного апарату. Смакові рецептори, розміщені в різних ділянках язика, дають можливість оцінити їжу, забезпечують відчуття солоного, солодкого, кислого, гіркого, тощо. Подразнення цих рецепторів активізує механічні процеси в ротовій порожнині і виділення слини.

4.2.1. Механічні процеси

Механічні процеси в ротовій порожнині – це ссання, жування, ковтання.

Ссання є першим етапом самостійного живлення у ссавців властивого молочному періоду живлення. Воно є природженим складним харчовим рефлексом, який виявляється переважно під час подразнення механорецепторів нижньої губи. При цьому губи витягуються, захоплюють сосок молочної залози і присмоктуються. Герметичність присмоктування забезпечується муцином слини. У результаті рухів язика й нижньої щелепи в ротовій порожнині створюється негативний тиск, що є важливим моментом для заповнення її молоком. Центри ссання містяться в мозковому стовбурі. Механізми ссання розвиваються ще до народження.

Жування забезпечує подрібнення їжі й змішування її зі слиною. Крім того, воно сприяє оцінці смакових якостей їжі, збуджує виділення слини й шлункового соку. Акт жування є рефлекторним. У його здійсненні беруть участь центри мозкового стовбура, аферентні та еферентні гілки V пари черепних нервів – трійчастого нерва. Рецептори ротової порожнини, подразнення яких спричинює цей рефлекс, - смакові, тактильні, температурні. Оскільки жування зводиться до рухів нижньої щелепи, в його здійсненні беруть участь також пропріорецептори жувальних м’язів. В кожному жувальному періоді можна виділити такі фази: І – спокою, ІІ – введення їжі до рота, ІІІ, ІV – власне жування і V – формування харчової грудки і ковтання її.

Ковтання є комплексом рухових реакцій, які забезпечують переміщення їжі через глотку й стравохід до шлунка. У ковтанні можна виділити три фази: 1 – ротову довільну; 2 – глоткову мимовільну, швидку; 3 – стравохідну мимовільну, повільну. Підготовлена в порожнині рота харчова грудка рухом язика проштовхується до піднебіння. Щелепи при цьому стискаються, м’яке піднебіння піднімається й перекриває прохід між носовою і ротовою частинами глотки. Язик продовжує проштовхувати харчову грудку до ротової і далі, до гортанної частини глотки. Вхід до гортані затуляє надгортанник. Корінь язика і м’яке піднебіння з піднебінним язичком не дають можливості харчовій грудці повернутися до ротової порожнини. Вона проштовхується до стравоходу, отвір якого розширюється завдяки розслабленню глотково-стравохідного сфінктера. Цьому сприяє різке підвищення тиску в порожнині глотки, тоді як у стравоході він знижується. В ковтальному рефлексі беруть участь численні рецептори язика, м’якого піднебіння, глотки, висхідні гілки черепних нервів: трійчастого, язикоглоткового й гортанного нервів, центри довгастого мозку та низхідні гілки глоткового, поворотного й блукаючого нервів. Оскільки центр ковтання розміщується у довгастому мозку поблизу дихального внаслідок їх взаємодії під час ковтання дихання припиняється.

4.2.2. Слиновиділення

Слина відіграє важливу роль у ротовій порожнині: зволожує її, допомагає смаковій рецепції, оскільки діє на їжу як розчинник, полегшує механічну обробку їжі, забезпечує ферментативне розщеплення вуглеводів, виконує захисні функції.

Філогенез слинних залоз. Вже у безхребетних (черви, членистоногі, молюски), у передньому відділі травної системи з’являються залозисті утвори. Серед хребетних ротових залоз немає у риб, вони з’являються у наземних тварин. Зубні залози змій перетворюються на трубчасті отруйні залози, які містяться в товщі жувального м’яза. Птахи мають під’язикові залози і кілька дрібних піднебінних, які виробляють в’язку слину.

Слинні залози ссавців. Ссавці мають повний набір слинних залоз. Поверхня слизової оболонки ротової порожнини всіяна великою кількістю дрібних залоз, які постійно її зволожують. Необхідну для травних процесів кількість слини виробляють 3 пари великих слинних залоз: привушні, під нижньощелепні та під’язикові. У собак, як і у багатьох хижаків, є ще пара травних залоз, розміщених в очній ямці, - орбітальних.

Привушні залози – це залози альвеолярного типу. За особливостями секрету у людей, приматів і свиней вони є серозними, тобто їхній секрет рідкий. У собак і котів вони серозно-слизові з більш в’язким секретом. Головна вивідна протока відкривається на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.

Піднижньощелепні залози – у більшості ссавців складні альвеолярні, частково трубчасто-альвеолярні. У людини і приматів виділяють серозний секрет, у собак частково слизовий. Вивідна протока відкривається на дні ротової порожнини поруч із вуздечкою язика.

Під’язикові залози – це складні альвеолярно-трубчасті залози зі