2.3.2. Механізми адаптації до дефіциту йоду.

Недостатнє надходження йоду з їжею - основний етіологічний чинник розвитку ендемічного зоба. При здійсненні в ендемічних областях йодної профілактики поширеність зоба значно знижується. Однак, той факт, що, незважаючи на проведення профілактики, у популяції залишається досить значний відсоток осіб із зобом, змушує припустити, що певне значення можуть мати й інші природні зобогенні фактори, а також генетичні порушення органіфікації йоду.

За умов значного обмеження надходження йоду в організм адекватна секреція тиреоїдних гормонів може бути досягнута лише внаслідок перебудови функції щитоподібної залози. Ці адаптивні процеси включають в себе стимуляцію механізмів захоплення, а також подальші етапи внутрішньотиреоїдного метаболізму йоду.

Першим етапом на шляху адаптації щитоподібної залози до дефіциту йоду є збільшення захоплення йоду. Активний транспортний механізм, завдяки якому йод концентрується у щитоподібній залозі, дуже чутливий до коливань надходження йоду з їжею. .

За умов йодної недостатності, незважаючи на зниження концентрації йоду в крові, абсолютна величина захоплення йоду щитоподібною залозою залишається нормальною, а процес біосинтезу гормонів не порушується до того часу, поки концентрація йоду в сечі підтримується на рівні не менше 50 мкг/л. Подальше зниження надходження йоду в організм порушує процеси адаптації і призводить до розвитку йододефіцитних захворювань з формуванням зоба, функціональної недостатності щитоподібної залози, комплексу психомоторних і соматичних порушень.

Зміна внутрішньотиреоїдного метаболізму йоду вважається поступальним механізмом, через посередництво якого щитоподібна залоза пристосовується до недостатнього надходження йоду. На ранніх етапах стимуляція ТТГ, спричинена дефіцитом йоду, призводить до вираженого пришвидшення всіх етапів метаболізму йоду в щитоподібній залозі. Зростає синтез тиреоїдних гормонів, знижується нагромадження ТГ в колоїді і посилюються протеолітичні механізми вивільнення гормонів. Дейодування тиреоїдних йодтирозинів усуває йод з моно- і дийодтирозину і зберігає більшу його частину в щитоподібній залозі, що вважається важливим механізмом консервації йоду і подальшого його повторного засвоєння. Крім того, під дією ТТГ стимулюється активність 5'-дейодинази, яка усуває зовнішнє кільце йоду з тироксину, зрушуючи продукцію гормонів у бік Т3. У осіб з генетичним дефектом цього ферменту процес дейодування порушується, у кров надходить велика кількість моно- і дийодтирозинів, вміст йоду в щитоподібній залозі знижується, формується вроджений зоб.

У процесі біосинтезу гормонів в молекулі тиреоглобуліну адсорбуються відносно великі кількості йоду для акумуляції моно- і дийодтирозинів. За умов йодної недостатності доступні атоми йоду скеровуються для утворення гормонів з меншим вмістом йоду: монойодтирозинів і Т3. Для останнього притаманний більш короткий період напівжиття і втричі більша активність на рівні тканин порівняно з Т4. Однак, така модель адаптації спостерігається головним чином у дітей та підлітків. У дорослих обмін йоду в залозі перебігає із зниженою швидкістю. Внаслідок цього йодування ТГ залишається низьким, і ефективність адаптації знижується.

Важливу роль в адаптації щитоподібної залози до дефіциту йоду відіграє зміна концентрації периферичних гормонів. У мешканців йододефіцитних регіонів спостерігається зниження рівнів сироваткового загального і вільного Т4, нормальний або підвищений рівень Т3 і нормальний або підвищений рівень ТТГ. При ендемічному зобі нормальні рівні сироваткового Т3 дозволяють організму підтримувати еутиреоїдний стан, у той же час зберігається гіпофізарна стимуляція при зниженому рівні Т4.

Наступним пристосувальним етапом до дефіциту йоду вважається збільшення маси щитоподібної залози. За умов зниження кількості йоду, що використовується щитоподібною залозою, виникає гіпертрофія залози з подальшим формуванням (при збереженні йодної недостатності) зоба. Збільшення об'єму щитоподібної залози відбувається, з одного боку, за рахунок гіпертрофії клітин а з іншого - за рахунок збільшення числа клітин Основною причиною гіпертрофії вважали підвищену продукцію ТТГ і його "зобогенний" ефект, який призводить до збільшення "будівельного майданчика" для синтезу тиреоїдних гормонів. Однак, якщо організм перебуває в умовах тривалого дефіциту йоду, він не в змозі компенсувати нестачу "вихідного будівельного матеріалу". Гіперплазія призводить до підвищення кількості екстрагованого з крові йоду за рахунок збільшення площі контакту між кров'ю та залозою.

За сучасними уявленнями, теорія гіперпродукції чи підвищеної чутливості до ТТГ не в змозі повністю пояснити патогенез йододефіцитного зоба. Доведено, що ТТГ не вважається єдиним стимулятором проліферації тиреоцитів.Впродовж останніх 10-15 років найбільш популярною стала теорія, згідно з якою зниження вмісту йоду в тканині щитоподібної залози призводить до посиленої продукції місцевих тканинних факторів росту. Основне значення серед цих чинників надають інсуліноподібному ростовому фактору 1-го типу (ІРФ-1), епідермальному ростовому фактору (ЕРФ), основному фактору росту фібробластів (ФРФ) і трансформуючому ростовому фактору (ТРФ)

Згідно з цією теорією, йод, потрапляючи в тиреоцит, крім йодтиронінів, утворює сполуки з ліпідами (йодолактони), які є потужними інгібіторами продукції ІРФ-1 та інших ростових факторів. За відсутності цієї блокади фактори росту запускають проліферативні процеси, внаслідок чого виникає гіперплазія тиреоцитів. Крім того, йодовані ліпіди пригнічують в тиреоциті цАМФ-залежні процеси, що, власне, і запобігає стимулюючим ефектам ТТГ за умов достатнього інтратиреоїдного вмісту йоду.

Створення цієї теорії має дуже важливі клінічні наслідки. Як свідчать численні дослідження, невід'ємним компонентом лікування більшості форм зоба, пов'язаного з йодним дефіцитом, є призначення препаратів йоду, як у вигляді монотерапії, так і у вигляді комбінації з препаратами гормонів щитоподібної залози.

У гіперплазованій залозі зростає кількість соматичних мутацій, формуються колоїдні вузли і кісти, а також виникають аденоми.

Таким чином, недостатній вміст йоду в раціоні харчування зумовлює зниження біосинтезу тиреоїдних гормонів. Знижений рівень Т4 в крові призводить до стимуляції секреції ТТГ. Останній збільшує поглинання йоду щитоподібною залозою з крові і продукцію тиреоїдних гормонів. Однак, проліферація тиреоцитів залежить, крім ТТГ,