А поранених було 9тисяч.

В Севастополі поранені лежали без їжі, без води, на вулицях, у подвір'ях під відкритим небом. Щасливці, які потрапили під госпітальний дах, валялися на голій підлозі, добре якщо вдавалося знайти місце під чужим ліжком. Хапали за ноги проходивших поруч лікарів і фельдшерів, благали помогти. А лікарів було мало з-за нестатку хлороформу операційна, як і в минулі роки, наповнювалась криками страждальців.

Пірогов робив тисячі операцій і перев'язок, відвів окремі будинки для гангренозних, гнійних, тифозних.

Пірогов створив першу в Росії групу сестер милосердя (сестер-жаліб-ниць) назвав її “Хрестовоздвиженська община” і привіз їх в Севастополь.

Кожна четверта сестра милосердя з приїхавших до Севастополю знай-шла там свою загибель.

Коли загін сестер виїжджав з Петербургу, деякі пророкували, що жінки занесуть у військо розпусту.

А жінки принесли на бастіони і в траншеї Севастополя високий подвиг служіння людям.

Всупереч розхожим думкам чиновного начальства, всупереч лютому опіру посадових злодіїв і шахраїв, всупереч традиціям Пірогов доручив сестрам - Жінкам !!! - весь нагляд над госпіталями. Сестри, крім того, що стояли біля операційних столів і чергували у ліжка поранених, безжалісно, по-піроговськи, ревізували аптеки (один з аптекарів, не чекаючи суду, застрелився від страху!); в госпитальних кухнях відміряли по нормі продукти, виявили на складах “загублені” палатки, “позабуті” ковдрі: списані матраци; сестри супроводжували транспорт, який виводив ранених з Севастополя, йшли довгі версти пішки за санітарними фурами.

Сестри виявились в Севастополі самим, надійним, невстрашимим і невтомимим пироговським військом . Про жах перев'язувального пункту після бомбардування, писав в своєму оповіданні “Севастополь в травні” один із захисників міста Лев Миколайович Толстой. Він присвятив декілька строк сестрам милосердя, але в цих скупих строках він сказав найважливіше: “Сестри із спокійними обличчями із виразом ні тої о пустого жіночого болюче - слізного страждання, а діяльної практичної участи, то там, то подалі, крокуючи через ранених, з ліками, з водою, з бинтами, з корпією, з'являлися між закривавленими шинелями, і сорочками”.

В Севастополі Пірогов зумів втілити в життя геніально просту ідею “сортування” ранених.

Пірогов вперше в світі створив таку систему сортування. Березневе бомбардування Севастополю. Носилки, носилки, носилки...

Підлога встелена сотнями закривавлених людей. Той несамовито кричить, міцно стискаючи в руці другу, відірвану ядром руку.

Інший стогне в забутті.

Третій, припіднявшися на лікті, нетерпляче вимагає допомоги. Четвертий помирає з тяжким хрипом. Метушаться лікарі, бігають фельдшера, служителі хапають першого попавшого раненого ( того, що з боку), кидають на операційний стіл...

Так було раніше, так було б і зараз в Севастополі, якби не піроговське “сортування”. Але... “Стоп!” - наказує “сортування”.

Сум'яття - це сили, витрачені даремно, додаткові лікарі і сестри, помилки в діагнозі і лікуванні.

Не хапатись за ніж, не виявивши розумом напрямку дій і тим не врівно-важивши голову і руку.

Знищити хаос - ось найперша “перша допомога”. Пірогов наказав сортувати ранених на 4 категорії.

Перші - безнадійні. Їм засоби для заспокоєння останніх страждань, турботливі сестри, священик.

Другі - невідкладні: цих негайно на стіл, щоби не опинились в першій категорії.

Треті - ті, що можуть зачекати з операцією або зовсім без неї обійтись: їм гарний догляд, а коли спаде напруга перших годин і днів, уважний огляд і ретельне лікування.

Четверті - легкопоранені. З цими просто - до фельдшерів - на перев'язку. В Севастополі Пірогов остаточно перекреслив лікарське сум'яття на полі бою: під обстрілом, на брудній землі, лікар може зробити не більше, ніж санітар.

Наближати медичну допомогу до раненого - це не лікаря тягнути на передову, а негайно виносити раненого з під вогню.

Три лікарі на полі бою - три загублені піщинки, зовсім інша справа - ті ж три лікарі біля одного операційного столу!

Пірогов знищив хаос, він з годинником в руках вираховував середню швидкість роботи хірургів.

За 9 днів березневого бомбардування через головний перев'язувальний пункт перейшло біля 5 тис. людей.

" Ви сходіть на перев'язувальний пункт в місто! Там Пірогов - коли він робить операцію, треба стати на коліна" - писав очевидець. З лисі а Пірогова: “Важко бути для самого себе саме тим, хто ти є в дійсності”.

Людина приречена “здаватися”. Проти “здаватися” одна зброя –“бути” “Бути починається там, де людина усвідомлює, що ми живемо на Землі не для себе тільки; що не охолонуло ще серце задля високого і святого; що не можна дивитись на все, що робиться навколо нас, однобічним егоїстичним поглядом.

“Бути” - це працювати не єдиного хлібу ради: лише праця для загального блага дає кожній людині сили не втратити внутрішній зміст, високих устрімлень душі.

Можна добре оперувати, читати лекції, ставити досліди, писати вчені книги – і "здаватись" !

“Здаватись” - це жити за звичкою.

“Бути” - жити за натхненням.

“Здаватись” - це окреслювати собі місце на землі.

“Бути” знаходитись у безкінцевому польоті.

“Здаватись” - як дитина...

“Бути” - за наказом серця зробити тисячі операцій, написати книги на віки, здійснити відкриття, і не нагороди вимагати, а сварити себе, оприлюднити свої помилки, тому що страхітливіше сурм “страшного суду”, якщо ці поми-лки дістануться тим, хто іде слідом.

Майбутнє для котрого і живемо, не дуже і оцінить заслуга теперіш-нього, бо теперішнє для майбутнього - вчорашнє. " Якщо не зараз, то можливо коли-небудь потім, знайдуться безпристрастні люди, котрі розгледів мої труди, зрозуміють, що я трудився не без мети і не без внутрішньої гідності.”

Пірогов написав знамениті, класичні книги “Начала загальної військово-польової хірургії” “Військове - лікарська справа