Кліматопатичні реакції найчастіше констатуються у осіб, мігруючих з районів середніх широт в райони з екстремальними і субекстремальними параметрами клімату (високі широти, аридні зони, високогір'я і ін.), що характеризуються крайніми (екстремальними) значеннями температури, вологості, тиску повітря, сонячного режиму і ін. У ряду осіб при переїзді, особливо в зимовий сезон року, в суворі кліматичні умови високих широт нерідко розвивається комплекс патологічних реакцій, що виявляється порушенням діяльності центральної нервової системи, функції дихання, кровообігу, термоадаптації, які В. П. Казначеев визначив як «синдром полярної напруги», а А.П. Авцин — як «синдром полярної гіпоксії». Розвиток реакцій такого типу пов'язаний з надзвичайно інтенсивною властивістю повітряного середовища, що охолоджує, в холодний період року, коли ступінь суворості погоди досягає 5—7 балів за шкалою Бодмана, з тривалим (5—6 мес) періодом дефіциту УФ-радиації, порушенням фотоперіодизму і світловою недостатністю протягом 2—3 мес полярної ночі.

Процес акліматизації до цих умов обтяжується підвищеною інтенсивністю електромагнітних коливань космічного походження унаслідок близькості в цих широтах магнітного полюса Землі, а також високою напруженістю електричного поля атмосфери. Специфічні умови приполярних районів можуть провокувати загострення хронічних захворювань серця, легенів, суглобів, нервової системи, які в цих районах відрізняються вельми важкою течією. Профілактика кліматопатичних реакцій у осіб, що переїздять в дані регіони, повинна включати лікування основного захворювання, а також набір засобів і заходів, направлених на підвищення загальної і специфічної стійкості організму УФ-опромінення вітамінізація комплексом вітамінів А, групи В, З, РР, прийом так званих адаптогенів (настоянка женьшеня, елеутерокока, «акліматизину», що є сумішшю елеутерокока, лимонника і жовтого цукру).

Умови клімату напівпустель (ароїдні зони), що поєднують високу температуру і низьку вологість повітря з інтенсивною сонячною радіацією, привертають до розвитку гострих або загострення хронічних захворювань шкіри — фотодерматозів. У цих умовах нерідко розвивається, особливо у приїжджих, патологічна симптоматика «хвороби пустель», в основі якої лежить порушення водний-сольового обміну, обезводнення тканин організму.

На відміну від ароїдних зон клімат вологих субтропіків, що поєднує високу температуру з великою вологістю повітря, що обумовлюють метеорологічні елементи духоти і перегріву, істотно впливає на кисневий обмін і термоадаптацію. Він сприяє розвитку стану гіпертермії, теплового або сонячного «удару», що виявляється симптомами. В цілях профілактики цих станів використовують різного роду сонцезахисні пристрої, засоби індивідуального захисту від підвищеної інсоляції, а також вносять відповідну корекцію до водно-сольового раціону живлення.

Жителі рівнин порівняно легко пристосовуються до умов середньогірного клімату, який до висоти 2000 м характеризується помірно розрідженим повітрям, пониженим вмістом кисню в нім на тлі сприятливих погодних, циркуляційних, радіаційних і електромагнітних чинників. На висоті 2000 м і вище збільшується схильність до розвитку гірської хвороби. Необхідно також відзначити, що зміна клімату нерідко поєднується з десинхронізацією добового і сезонного ритму метеорологічних чинників, що у свою чергу посилює прояв кліматопатичних реакцій [1,7].

4. КЛІМАТОПРОФІЛАКТИКА

Під кліматопрофілактикою розуміється проведення таких профілактичних заходів, при яких використовуються метеорологічні чинники, особливості кліматичних умов місцевості і спеціальні кліматичні процедури, що дозуються, з метою гартування організму і попередження хвороб.

Слід розрізняти первинну кліматопрофілактику, яка забезпечує підвищення захисних сил організму, знижує можливість виникнення і розвитку захворювань і разів особистих патологічних процесів, і вторинну, направлену на попередження прогресу захворювань і загострень патологічних процесів. До вторинної кліматопрофілактики можна віднести і відновлення порушених функцій організму, яке досягається під впливом клінічних чинників і лежить в основі реабілітації хворих.

Гартування організму в цілях швидкого його пристосування до змінних умов зовнішнього середовища є важливим профілактичним заходом в системі оздоровлення і фізичного виховання населення. Необхідно добиватися гартування організму по відношенню до різних несприятливих чинників зовнішнього середовища: зниженій або підвищеній температурі повітря і води, пониженому атмосферному тиску і особливо до різкої зміни цих показників в обмежені проміжки часу, підвищеної сонячної радіації і ін.

Сучасні умови життя (тепле житло, одяг, транспорт і т. д.) зменшили вплив на організм умов зовнішнього середовища, що змінювалися, порушили тісні біологічні зв'язки організму із зовнішнім середовищем і підвищили його чутливість до несприятливих кліматичних чинників. У основі гартування лежить процес вдосконалення механізмів адаптації, пристосування організму до умов зовнішнього середовища, що змінюються, шляхом систематичного і цілеспрямованого їх тренування. В процесі еволюції в організмі людини розвинулися відповідні адаптаційні механізми, пов'язані з впливом різних кліматопогодних чинників і встановилися певні біологічні зв'язки із зовнішнім середовищем. Природно, що використання природних фізичних чинників — повітря, води, сонячних променів і ін. є найбільш адекватним і ефективним методом тренування що розвинулися в процесі еволюції і змінених життєвим процесом пристосовних механізмів і найбільшою мірою сприяє відновленню біологічних зв'язків організму з навколишнім середовищем.

Застосування кліматичних дій є одним з основних методів гартування. Саме ж гартування людини слід визначити як окремий випадок тренування, направленого на вдосконалення здібностей організму виконувати роботу, пов'язану з підвищенням стійкості своїх тканин по відношенню до дії шкідливих впливів.

Проведення гартування повинне базуватися на загальних закономірностях тренування, порушення яких неминуче понизить його ефективність. Перш за все, для розвитку процесу гартування необхідна дія, що повторюється і тривале, на організм того або іншого фізичного чинника. Навіть короткочасна дія фізичного чинника, у тому числі і кліматичного, залишає після себе тривалу післядію. При повторній дії того ж подразника подальше збудження нашаровується на тривалу післядію від передуючої дії подразника. Завдяки