Китайська медицина постійно враховувала минулий людський досвід, що свідчив про те, що завдяки розумному поводженню можна уникнути шкідливих впливів навколишнього середовища. Так, наприклад, у книзі «Су-вэнь» утримується наступне попередження: «Коли п'ять інфекційних хвороб досягають найбільшого поширення, можна легко піддатися зараженню... людина повинна уникати їхнього отрутного подиху». У тій же книзі читаємо в 1-й главі: «Знаходячись у стані слабості, уникай збудливого болезнь вітру». Китайці вже давно знали про рекомендації лікарів, регулярно полоскати рот після прийняття їжі. Їм рекомендували частіше змінювати одяг, регулярно купатися і робити запобіжні щеплення (наприклад, проти віспи). Велике значення надавалося також збереженню фізичної рухливості. Уже згадуваний нами лікар Хуа-Туо розробив для цієї мети спеціальні гімнастичні вправи, удосконалена варіант яких, відомий за назвою «Таи-жи-цюань», дотепер користується популярністю у всьому Китаєві.

Таким чином, і в цьому випадку приймаються в увагу обоє полюса діалектичних відносин у системі «людин-навколишнє середовище». Китайця привчали пристосовуватися до природи, але йому роз'ясняли також і необхідність підвищення опірності власного організму. Крім того, класики медицини учили його змінювати навколишнє середовище у власних інтересах. Усе це входить важливими складеними елементами в традиційну китайську медицину.

Справжніми перлинами давньо-китайської медицина можна вважати метод голковкалування і припікання, або акупунктура (Чжень-цзю), та цигун терапію. Ці два напрями китайської медицина найбільш відомі на територій країн колишньої СРСР.

Лікувальний метод голковкалування і приживання (чжень – ігловкалування, цзю – приживання) є великим досягненням китайського народу і бере свій початок з часу первіснообщинного ладу. В давній літературі е багато легенд про виникнення ігловкалування і приживання, таких як винайдення кам’яних голок “БЯНЬ” Фу Си, винайдення голковкалування и прижигання легендарним імператором Хуан Ди та інші.

Приживання - це лікування хвороб шляхом термічної стимуляції активних точок шкіри. Цей спосіб являється більш ніжним ніж голковкалування, і тому його часто застосовують для лікування дітей і ослаблених хворих.

Голкоккалування –техніка уколу імлою в активну точку. Його можна проводити любими голками, але лише при дотриманні правил маніпуляції голковкалування надає позитивний ефект.

Першою систематизованою книгою по традиційній китайській медицині являється трактат ”Хуан Ди Нєй Цзин Су Вєнь Лин Шу”(трактат о імператорі Хуан Ди), написаний на початку третього сторіччя до н.е.. Він складається з 18 томів та двох частин: “Су Вєнь” (питання про теперішнє) та “Лин Шу” (ефективна точка). В трактаті на основі більш ніж 2000-літнього досвіду оприлюднюються і систематизуються уявлення давніх лікарів о теорії ІНЬ-ЯНЬ, У-СІН, органів ЦЗАН-ФУ, каналів і коллатералей, вчення о ЧІ і крові, об єтиології і пантогеній китайській медицині. В той час в результаті розвитку виробництва вводяться металеві голки, про що е свідком указ імператора Хуан Ді: “Мне прискорбно,что мой народ, отягощенный бременем болезний, не рассчитавается с податями и оброками. Моя воля-не назначать ему больше лекарств, лишь отравляющих его, но также и не пользоваться древними каменными остриями. Мне угодно, чтобы применялись только таинственные игли из металла, которыми направляеться энергия”.

В подальшому чжень-цзю терапія вдосконалювалась в періоди династії Східна Хань (25-220 рр. н.е..) та Троецарствия (220-265 рр. н.е..), в періуд династії Суй (518-618 рр.) та Тан (618-907 рр.), а в епоху династії Мин почалося “золоте століття” чжень-цзю терапії (1318-1644 рр.). З початком владарювання династії Цін до Опіумних воїн (1644-1840 рр.) чжень-цзю терапія стала здавати свої позиції, бо лікарі стали більш широко використовувати фітотерапію.

В сучасній Китайській народній республіці велику увагу і турботу приділяють розвитку та розповсюдженню чжень-цзю терапії.

На практиці було доведено, що декотрі групи точок більш ефективно діють на деякі органи. Потім ці групи з'єднали лініями (каналами,меридіанами) і кожну з них стали називати по імені органу, на який вона мала найбільший вплив.

Кожен канал (лінія, меридіан) нараховує різну кількість точок. Наприклад, канал серця об'єднує дев'ять точок, а канал сечового міхура – шістдесят сім. Але не зважаючи на це на кожному каналі, знаходиться вісім важливих точок, які мають різну дію. До них відноситься тонізуюча, заспокоююча і стабілізуюча, а також точки-джерела, точки успіху, тревоги, притока та відтоку енергії.

Тонізуюча точка. Вона завжди знаходиться на каналі свого органу, і Має стимулюючу дію при пониженні функції цього органу. Ця точка симетрична, знаходиться на кистях та предпліччах, на стопах чи голенях. Тонізуюча дія при голковколювання досягається методом возбудження (швидке введення голки, її обертання по ходу канала) чи користування золотої голки.

Заспокоююча точка. Має заспокоюючу, гальмуючу дію при гіперфункції органу, перевозбудженні, підвищеному тонусі м'язів. Найкращий час для уколу – в період найвищої активності органу. Наприклад, для сечового міхура між 15 і 17 годинами. Заспокоююча дія досягається введенням голки гальмуючим методом при застосуванні срібної голки.

Точка-джерело.Знаходиться поблизу тонізуючої чи заспокоюючої точки. Укол золотою голкою, чи укол методом возбудження підсилює тонізуючу дію, а укол срібною голкою чи укол методом гальмування підсилює заспокоючу дію. Деякі вважають цю точку основною на власному каналі.

Точка успіху. Вона знаходиться на каналі сечового міхура. Точка симетрична, знаходиться по дві сторони середньої лінії хребту. Кожен орган Має свою точку успіху. Вона застосовується для лікування хронічних захворювань. Укол в неї підсилює дію возбуждающої чи заспокоюючої точки.

Точка тревоги. Кожен орган має свою точку тревоги, вона знаходиться на каналі свого органу, чи поблизу нього. Але вона завжди знаходиться на передній стороні тулуба. Спонтанна біль в цій точці вказує на порушення функції органу, що широко використовується для