цей ген гальмується діяльністю ще двох генів: гена-репресора І і гена-репресора ІІ. Зокрема, ген-репресор ІІ відповідає за синтез білка, який є активатором гена-репресора І, під впливом якого синтезується білок, який здатний пригнічувати ген-ініціатор поділу. Таким чином, мутації гена-репресора ІІ ведуть до активації гена-ініціатора..
Ця гіпотеза була взята на озброєння іншими вченими-дослідниками і в 1989 році Бішоп і Вармус отримали Нобелівську премію за встановлення ролі протонкогенів і онкогенів у канцерогенезі.
Протоонкогени - власні гени клітин, які несуть інформацію про структуру білків, які приймають участь у регуляції клітинного поділу. Протоонкогени, які позначаються літерою “С” (від слова cell - клітина) є клітинними аналогами (прототипами) вірусних онкогенів, які позначаються літерою “V” (virus - вірус). Трансформація клітинних протоокогенів в вірусні онкогени відбувається під час перебування останніх у клітинах під час фази персистенції (абортивного перебігу). У цей час вірус “обкрадає” геном клітини. Тому:
а) С-sis - протоонкоген, який кодує фактор росту тромбоцитарного походження, а V-sis - онкоген вірусу саркоми мавп.
б) С-erb-B - протоонкоген, який кодує епідермальний фактор росту, а V-erb-B - онкоген вірусу лейкозу курей.
в) С-scr - протоонкоген, який кодує синтез тирозинспецифічної протеінкінази, а V-scr - онкоген вірусу саркоми Рауса.
г) С-ras - протоонкоген, який кодує структуру білків (G-білків), які переносять інформацію від рецепторів плазматичної мембрани клітини до ядра, а V-ras - онкоген вірусу саркоми пацюків, який несе інформацію про цитоплазматичний ГТФ-пов'язаний білок.
д) C-myc, C-jun, C-fos - протоонкогени клітин, які кодують зміни хромосом під час мітозу за нормальних умов, а V-myc, V-jun, V-fos - онкогени вірусів, які кодують такі зміни під час пухлинного росту.
Клітинні онкогени (трансформуючі гени) - це протоонкогени, які придбали здатність трансформувати клітину - перетворювати її в пухлинну. Перенос таких генів в інші, здорові клітини викликає трансформацію останніх.*
В даний час доведено існування наступних механізмів перетворення протоонкогенів у клітинні онкогени.
0 Дерепресія протоонкогену, яка відбувається: а) або в результаті порушення структури, а отже, і функції відповідного антионкогена, б) або внаслідок мутацій у генах-репресорах, завдання яких блокувати експресію протоонкогену. Антионкогени - клітинні гени, продукти яких викликають репресію протоонкогенів.
0 Підвищення експресії протоонкогену, що зумовлюється:
а) ампліфікацією генів (збільшенням кількості їх копій);
6) хромосомними мутаціями, головним чином, транслокацією;
в) впливом вірусних промоторів і підсилювачів (так діють ретровіруси, які не мають у своєму складі онкогена);
г) впливом мігруючих генів самої клітини (транспозонів).
0 Якісні зміни протоонкогену, обумовлені крапковими мутаціями протоонкогена.
6) Промоція - стимул пухлини до росту.
7) Пухлинна прогресія - набуття пухлиною нових (більш малігнізованих) якостей.
О с о б л и в о с т і росту злоякісних пухлин:
1) Моноклональність походження. Пухлина росте “сама із себе”, тобто походить з однієї трансформованої клітини. Інші поруч розташовані клітини в процес пухлинного переродження не втягуються.
2) Автономність росту - незалежність росту пухлини від регуляторних впливів організму (нервової системи, гормонів, факторів росту, інгібіторів проліферації). Для деяких пухлин така автономність не абсолютна, а відносна.
3) Анаплазія - придбання пухлинними клітинами властивостей, характерних для ембріонального етапу розвитку організму. Іншими словами, пухлинні клітини своїми структурними, функціональними, біохімічними, імунологічними властивостями нагадують ембріональні клітини.
Види анаплазій: а) біохімічна, б) фізико-хімічна, в) морфологічна, г) функціональна,*
Біохімічна анаплазія - порушення обміну речовин усіх видів.
1) Порушення білкового обміну. У клітинах злоякісної пухлини відбувається порушення (спотворення) біосинтезу білків, що проявляється:
а) зникненням багатьох власних білків, зокрема, деяких поверхневих антигенів,
б) появою не властивих для клітин білків вірусного і ембріонального походження,
в) появою ферментів ектопічного синтезу гормонів.
г) пухлина є "пасткою амінокислот", оскільки посилено екстрагує амінокислоти із крові навіть тоді, коли організм голодує.
2) Порушення вуглеводного обміну. Для інтенсивного росту необхідна енергія. Тому в пухлині відмічається посилений розпад глюкози і глікогену.
Розпад глюкози відбувається шляхом гліколізу. В нормі в клітині є певні взаємовідношення між гліколізом і диханням (Г:Д=2:1). Пастер відмітив, що в нормальних умовах при збільшенні припливу кисню до тканин, посилюється аеробне дихання і пригнічується гліколіз (позитивний ефект Пастера). При пухлинному рості, навіть при збільшенні поступлення кисню, аеробне дихання не активується, а гліколіз не пригнічується (негативний ефект Пастера).
Для пухлин характерний ефект Кребтрі, коли при поступленні в пухлину глюкози пригнічується аеробне дихання, а гліколіз підсилюється, що веде до накопичення в пухлині молочної кислот, зниження рН до 6,4 і розвитку ацидозу. Кількість молочної кислоти може збільшуватися в 50-100 разів, чого не буває ні при яких інших патологічних станах. Вчений Шапот показав, що пухлина повністю екстрагує глюкозу із притічної крові (якщо в артеріальній крові концентрація глюкози складає 120 мг%, то в ве-нозній - 0). Тому пухлину ще називають "пасткою глюкози".
3) Порушення жирового обміну. У пухлинній тканині зменшується синтез жирних кислот із глюкози і ацетату. Усі необхідні ліпіди пухлина одержує із крові, поглинаючи ліпопротеїди низької щільності і комплекси альбумінів з жирними кислотами.*
Фізико-хімічна анаплазія. В опухових клітинах збільшується кількість води, гідрофільних колоїдів, іонів К+, але зменшується кількість іонів Са2+ і Мg2+. Пухлинні клітини набувають більший ніж в нормі “-“ заряд, що затрудняє їх взаємодію із К-лімфоцитами.*
Морфологічна анаплазія. При мікроскопічному дослідженні виявляється пухли спостерігаються наступні зміни: а) порушуються взаємовідно-шення між паренхімою і стромою в бік зростання паренхіми; б) збільшується показник ядерно-цитоплазматичного співвідношення, тобто ядро велике, займає всю цитоплазму; в) спостерігається анізоцитоз (клітини різних розмірів); г) пойкілоцитоз ( клітини різної форми); д) гіперхромність клітин (клітини інтенсивно фарбуються), е) відмічається патологія мітозу клітин, а саме високий мітотичний індекс (якщо в