Останні дані: ентеропатія внаслідок прийому НПЗП є ступінчастим процесом, що включає прямий токсичний вплив на слизову оболонку, пошкодження мітохондрій, порушення внутрішньоклітинної цілісності, ентерогепатичної рециркуляції та активацію нейтрофілів вмістом просвіту кишки, включаючи бактерій. На відміну від токсичності щодо верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, механізми, які опосередковуються циклооксигеназою, є менш важливими. Дослідження, що ґрунтуються на нових методах обстеження шлунково-кишкового тракту, таких як капсульна ендоскопія, наводять на думку про те, що розвиток ерозій в кишківнику може бути дуже поширеним явищем у пацієнтів, які використовують неселективні НПЗП. Сульфасалазин та метронідазол можуть використовуватись як препарати вибору у пацієнтів, що не можуть припинити прийом НПЗП.

Висновки: токсичний вплив НПЗП на тонкий кишківник є дуже поширеним. На теперішній час розроблено багато нових методів дослідження рівня інтестинального запалення, але вони (за виключенням ентероскопії та капсульної ендоскопії) недоступні для практикуючого лікаря. Наявність анемії та гіпоальбумінемії допомагає запідозрити розвиток ентеропатії внаслідок прийому НПЗП. У випадку розвитку ентеропатії відмова від прийому препарату з групи НПЗП є ідеальним рішенням; існують експериментальні дані в підтримку використання сульфасалазину та метронідазолу. Вивчення розвитку ентеропатії на тваринних моделях допоможе відкрити нові механізми токсичності НПЗП для слизової оболонки тонкого кишківника, що виходять за межі загальноприйнятої циклооксигеназної моделі.

Безпечність використання інгібіторів протонної помпи під час вагітності: багатоцентрове проспективне контрольоване дослідження

Diav-Citrin O., Arnon J., Shechtman S. et al. The safety of proton pump inhibitors in pregnancy: a multicentre prospective controlled study// Aliment. Pharmacol. Ther. – 2005 – V. 21 (3). – P. 269–275.Передумови проблеми: інгібітори протонної помпи використовуються для лікування гастроезофагеального рефлюксу та пептичних виразок. Гастроезофагеальний рефлюкс є поширеним явищем протягом періоду вагітності. Досвід використання ланзопразолу та пантопразолу під час вагітності у людини є дуже обмеженим. Більше вивчене використання омепразолу під час вагітності.

Мета: оцінити безпечність використання інгібіторів протонної помпи під час вагітності.

Методи: було проведене порівняння частоти виникнення вад розвитку у дітей, матері яких приймали омепразол, ланзопразол або пантопразол, та дітей контрольної групи, які не приймали тератогенних препаратів. Дослідження було багатоцентровим (n = 8), проспективним, контрольованим, проведене Європейською Мережею Служб з питань Тератологічної Інформації (European Network of Teratology Information Services).Результати: у дослідження було включено 295 вагітностей з експозицією до омепразолу (233 у першому триместрі вагітності, T1), 62 — до ланзопразолу (55 у T1) та 53 — до пантопразолу (47 у T1). Контрольна група включала 868 вагітних жінок (за даними European Network of Teratology Information Services). Рівень основних вроджених аномалій у групах не відрізнявся (в групі омепразолу — 9 із 249 (3,6 %), ланзопразолу — 2 з 51 (3,9 %), пантопразолу — 1 з 48 2,1 %); у контрольній групі — 30 випадків розвитку аномалій серед 792 новонароджених (3,8 %)). Відмінності були відсутні також у випадку, коли експозиція була обмеженою першим триместром вагітності після виключення генетичних, цитогенетичних аномалій та аномалій, пов’язаних з інфекціями.

Висновки: результати дослідження дозволяють дійти висновку про те, що використання інгібіторів протонної помпи не пов’язане зі значним тератогенним ризиком у людей.

Мелатонін як органопротектор у шлунку та підшлунковій залозі

Jaworek J., Brzozowski T., Konturek S. J. Melatonin as an organoprotector in the stomach and the pancreas// J. Pineal. Res. – 2005. – V. 38 (2). – P. 73–83.Раніше вважалося, що мелатонін виробляється шишкоподібною залозою переважно вночі; але дослідження, проведені останнім часом, встановили, що шлунково-кишковий тракт (ШКТ) є джерелом мелатоніну і виробляє його набагато більше, значно впливаючи на циркулюючі концентрації мелатоніну. Мелатонін може мати безпосередній вплив на тканини ШКТ, але ймовірно, що найбільший вплив на органи ШКТ він здійснює опосередковано через периферичні рецептори, сенсорні аферентні (вагусні або симпатичні) шляхи та центральну нервову систему (ЦНС), що впливає на органи ШКТ через автономні еферентні шляхи та нейромедіатори. У даній статті представлено огляд наших досліджень мелатоніну стосовно його зв’язку з органами ШКТ; окрема увага приділяється секреторній активності шлунка та підшлункової залози та підтриманню цілісності їх тканин. Крім того, що мелатонін вивільняється в кровоносне русло, він також потрапляє у просвіт кишківника і таким чином бере участь у постпрандіальній стимуляції секреції панкреатичних ферментів, опосередкованої викликаним мелатоніном вивільненням холецистокініну, що діє через ентеро-гастро-панкреатичні рефлекси. Незважаючи на наявність деяких відмінностей у механізмах дії на секреторну активність шлунка та підшлункової залози, мелатонін, отриманий зі свого прекурсора l-триптофану, демонструє подібний протективний вплив на шлунок та підшлункову залозу та прискорює заживлення хронічних виразок шлунка шляхом стимуляції мікроциркуляції та взаємодії з метаболітами арахідонової кислоти, такими як простагландини, з подальшим вивільненням оксиду азоту з ендотелію судин і/або взаємодії з сенсорними нервами та їхніми нейропептидами, такими як пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну (calcitonin gene related peptide). Наслідком сприятливого впливу мелатоніну є гастро- та панкреапротекція, він запобігає розвитку різних форм гастриту та панкреатиту шляхом активації специфічних MT(2)-рецепторів. Мелатонін нейтралізує збільшення пероксидації ліпідів,