Реферат з гістології на тему:

„Регенерація нервів”

РЕГЕНЕРАЦІЯ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Регенерація (від лат. regeneratio — відродження) — віднов-лення (відшкодування) структурних елементів тканини замість за-гиблих. В біологічному розумінні регенерація являє собою при-стосувальний процес, вироблений в ході еволюції і властивий всьому живому. В життєдіяльності організму кожне функціональне відправлення потребує витрат матеріального субстрату і його відновлення. Таким чином, при регенерації відбу-вається самовідновлення живої матерії, причому це самовіднов-лення живого відбиває принцип ауторегуляції та автоматизації життєвих відправлень (І. В. Давидовський, 1969).

Регенераторне відновлення структури може відбуватися на різних рівнях — молекулярному, субклітинному, клітинному, тка-нинному і органному, однак завжди мова йде про компенсацію структури, яка здатна виконувати спеціалізовану функцію. Реге-нерація — це відновлення як структури, так і функції. Значен-ня регенераторного процесу полягає в матеріальному забезпеченні гомеостазу.

Відновлення структури і функції може відбуватися за допо-могою клітинних або внутрішньоклітинних гіперпластичних про-цесів. На цій основі розрізняють клітинну і внутрішньоклітинну форми регенерації (Д. С. Саркісов, 1977). Для клітинної форми регенерації характерне розмноження клітин мітотичним і аміто-тичним шляхом; для внутрішньоклітинної форми регенерації, яка може бути органоїдною і внутрішньоорганоїдною — збільшення кількості (гіперплазія) і розмірів (гіпертрофія) ультраструкур (ядра, ядерець, мітохондрій, рибосом, комплексу Гольджі) та їх компо-нентів (див. мал. 5, 11, 15). Внутрішньоклітинна форма регене-рації є універсальною, тому що вона властива всім ткани-нам і органам. Однак структурно-функціональна спеціалізація органів і тканин в філо- і онтогенезі «відібрала» для одних пере-важно клітинну форму, для других — переважно або виключно внутрішньоклітинну, для третіх — в однаковій мірі обидві форми регенерації (табл. 5). Перевага тієї чи іншої форми регенерації у відповідних органах і тканинах визначається їх функціональним призначенням, структурно-функціональною спеціалізацією. Не-обхідність зберігання цілісності шкірного покрову пояснює, на-приклад, перевагу клітинної форми регенерації епітелію як шкіри, так і слизових оболонок. Спеціалізована функція пірамідної кліти-ни головного мозку, як і м'язової клітини серця, виключає мож-ливість поділу цих клітин і дозволяє зрозуміти необхідність відбору в філо- і онтогенезі внутрішньоклітинної регенерації як єдиної форми відновлення даного субстрату.

Ці дані спростовують уяви, що існували до недавнього часу, про втрачення деякими органами і тканинами ссавців здатності до ре-генерації, про «погано» і «добре» регенеруючі тканини людини, про те, що існує «закон зворотної залежності» між ступенем диферен-ціювання тканин і здатністю їх до регенерації. Тепер встановле-но, що в процесі еволюції здатність до регенерації в деяких тка-нинах і органах не загинула, а здобула форми (клітинну і внутрі-шньоклітинну), що відповідають їх структурній і функціональній своєрідності (Д. С. Саркісов, 1977). Таким чином, усі тканини і органи володіють здатністю до регенерації; різняться лише її фор-ми в залежності від структурно-функціональної спеціалізації тка-нини або органу.

Морфогенез регенераторного процесу складається з двох фаз — проліферації та диференціювання. Особливо добре ці фази вира-жені при клітинній формі регенерації. В фазу проліфе-рації розмножуються молоді, недиференційовані клітини. Ці клітини називають камбіальними клітинами (від лат. cambium— обмін, зміна), стовбуровими клітинами і клітинами-передвіcниками.

Для кожної тканини характерні свої камбіальні клітини, які відрізняються ступенем проліферативної активності та спеціалі-зації; однак одна стовбурова клітина може бути родоначальником декількох видів клітин (напр., стовбурова клітина кровотворної системи, лімфоїдної тканини, деякі клітинні представники сполуч-ної тканини).

У фазі диференціювання молоді клітини визріва-ють, відбувається їх структурно-функціональна спеціалізація. Та ж зміна гіперплазії ультраструктур їх диференціюванням («ви-зріванням») лежить в основі механізму внутрішньоклітинної ре-генерації.

Регуляція регенераторного процесу. Серед регуляторних ме-ханізмів регенерації розрізняють гуморальні, імунологічні, нервові і функціональні.

Гуморальні механізми реалізуються як в клітинах пошкодже-них органів і тканин (внутрішньотканинні та внутрішньоклітинні регулятори), так і за їх межами (гормони, поетини, медіатори, фак-тори росту та ін.). До гуморальних регуляторів відносять к є й -л о н и (від грец. chalaino — послабляти) — речовини, які здатні придушувати розподіл клітин і синтез ДНК; вони володіють тка-нинною специфічністю. Імунологічні механізми регуляції пов'я-зані з «регенераційною інформацією», яка переноситься лімфоци-тами. В зв'язку з цим слід відзначити, що механізми імунологіч-ного гомеостазу визначають і структурний гомеостаз. Нервові механізми регенераторних процесів пов'язані перш за все з тро-фічною функцією нервової системи, а функціональні механізми — з функціональною «потребою» органу, тканини, що розглядається як стимул до регенерації.

Розвиток регенераторного процесу залежить від ряду загаль-них і місцевих умов, або факторів. До загальних факторів слід віднести вік, конституцію, характер харчування, стан обміну і кровотворення; до місцевих — стан іннервації, крово- та лімфообігу в тканині, проліферативну активність її клітин, харак-тер патологічного процесу.

Класифікація. Розрізняють три види регенерації: фізіологіч-ну, репаративну і патологічну.

Фізіологічна регенерація відбувається протягом всього життя і характеризується постійним відновленням клітин, волокнистих структур і основної речовини сполучної тканини. Немає таких структур, які б не піддавались фізіологічній регенерації. Там, де домінує клітинна форма регенерації, має місце відновлення клітин. Так відбувається постійна зміна покровного епітелію шкіри і сли-зових оболонок, секреторного епітелію екзокринних залоз, клітин, які вистилають серозні та синовіальні оболонки, клітинних еле-ментів сполучної тканини, еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів крові та ін. В тканинах і органах, де клітинна форма регенерації втрачена, наприклад в серці, головному мозку, відбувається віднов-лення внутрішньоклітинних структур. Разом з відновленням клітин і субклітинних структур постійно відбувається біохімічна регенерація, тобто відновлення молекулярного складу всіх компо-нентів тіла.

Репаративна, або відновлювальна, регенерація спостерігається при різних патологічних процесах, які призводять до пошкодження клітин і тканин. Механізми репаративної та фізіологічної реге-нерації єдині; репаративна регенерація — це не що інше, як посилена фізіологічна. Однак в зв'язку з тим, що репаративна