серед учасників хрестового походу. Лише в 1925 році була отримана речовина, що виліковувала цю хворобу. Вона була виділена із соку капусти і отримала назву вітамін “С” (аскорбінова кислота). В 1936 році була знайдена речовина, відсутність якої викликала у експериментальних тварин безпліддя. Їй дали назву вітамін “Е” або “токоферол” (токос- потомство і феро- несу). Приблизно тоді ж почалось вивчення вітаміна, відсутність якого в їжї обумовлювало зниження або втрату зору. Новий вітамін вдалось виділити з моркви, його назвали вітаміном “А”. В 1935 р. датський біохімік Генріх Дамм встановив у експерименті над курчатами, що відсутність певної речовини призводить до крововиливів. Ця речовина в достатній кількості знаходиться в траві і зелених листах. Їй дали назву вітамін “К”. В 1942 р. в Радянському Союзі була синтезована речовина, що утримує вітамін “К” – вікасол. В 1931 р. дві групи хіміків (Німеччина, Англія) майже одночасно повідомили про відкриття продукту, який володіє високою протирахітичною активністю (вітамін “Д”). Під сучасну пору відомо більш як два десятки речовин, які можуть бути віднесені до вітамінів.
Значний розвиток отримала біологічна хімія, яка зародилась в другій половині ХІХ століття. Вчені-біохіміки провели дослідження щодо природи хімічних процесів внутрішніх структур, які відіграють важливу роль в життєдіяльності організму. Біохімія збагатилась новими методами дослідження (ультрафіолетова мікроскопія, рефрактомерія, магнітометричний метод, електронна мікроскопія та інші), що відкрили нові можливості вивчення біологічних явищ.
Протягом усього ХХ ст. спостерігалося інтенсивне збагачення мікробіології та її дочірніх дисциплін. Один з фундаторів медичної мікробіології німецький вчений Ф.Леффер (1852- 1915) відкрив ряд мікроорганізмів, вивчив їх біологічну природу та відносини з організмом людини. Він виділив чисту культуру збудника дифтерії. Учень Р.Коха німецький бактеріолог Р.Перейфер (1858-1945) створив теорію про бактерицидну дію (властивість вбивати бактерії) органічних рідин людського тіла (дія сироватки), відкрив мікроб-інфлюенцію, який викликає грип. М. Вейнберг (1868-1940) заклав початок вивчення збудників анаеробних інфекцій і в 1915 р. приготував перші зразки протигангренозних сироваток. На початку ХХ ст. стали проводитись дослідження з вивчення паразитарних інфекцій (тифів). В 1909 р. французький паразитилог Ш.Ніколь (1866-1936) прищепив плямистий тиф шимпанзе і експериментально ствердив, що носієм збудника є платяна вош людини. Цією проблемою займались також американський мікробіолог Г. Ріккетс (1906-1910) та чеський паразитолог С. Провачек.
Майже одночасно з мікробіологією виникла імунологія – наука про захисні, головним чином, специфічні, реакції організму, їх природні закономірності і практичне використання. На цьому грунті були створені вакцини проти ряду інфекційних хвороб. Французький мікробіолог А.Кальметт (1863-1933) створив першу живу протитуберкульозну вакцину (вакцина БЦЖ). Вона була також запропонована для діагностики туберкульозу. Надалі імунологія розширила використання біохімічних і фізикоматематичних методів включно з радіоактивними.
Продовжувалось дослідження збудників хвороб – дрібних внутрікліткових паразитів, що отримали назву вірусів. Розвиток вірусології тісно пов’язаний з відкриттям електронного мікроскопа. Вірусологами відкрито низку збудників хвороб, розроблені специфічні методи профілактики вірусних інфекцій, створені вакцини з живих або вбитих збудників проти поліомієліту та жовтої лихоманки.
Наприкінці ХІХ ст. українським фізиком І. Пулюєм (1845-1918) та німецьким фізиком К. Рентгеном (1845-1923) були відкриті Х-промені. Вони ввійшли в практику під назвою рентгенівського проміння. Подружжя Жоліо-Кюрі в 1943 р. відкрило явище штучної радіоактивності і вивчило способи застосування радіоактивних ізотопів для дослідження різних процесів в організмі. Явище радіоактивності отримало широке застосування для експериментальних досліджень, діагностики та лікування в біології, медицині. Обидва відкриття сприяли розвитку рентгенології, радіології, радіобіології та інших суміжних дисциплін.
Приведені дані свідчать про те, що розвиток природничих наук на грунті технічного прогресу обумовили значні успіхи, які об’єктивно створюють необмежені можливості розвитку цих наук.
9.2 Клінічні дисципліни Досягнення медико-біологічних, технічних наук та природознавства сприяли розвитку клінічних дисциплін, прискоренню їхньої диференціації і вузької спеціалізації, виникненню концепцій щодо діагностики, лікування і попередження хвороб, розробці і впровадженні нових лікувальних засобів.
Розвиткові клініки внутрішніх хвороб сприяла їхня зростаюча технічна озброєність. Після другої світової війни в медичну практику впроваджуються мічені атоми. Поширюється електронна діагностична апаратура. З клініки внутрішніх захворювань відпочкувався дочірній розділ – кардіологія. Призвідцями кардіології вважаються англійський клініцист Дж. Маккензі (1853- 1925) та німецький терапевт Ф. Краус (1858-1936), що описав основні показники електрокардіограми здорового і хворого серця.
Арсенал діагностичних засобів і методів лікування в кардіології суттєво розширився. З’явилося нове покоління електрокардіографів з мікропроцесорним управлінням, комплексні системи для поліклінік і стаціонарів, які дозволяють проводити ехокардіографію з автоматичним розрахунком показників. Створені кардіомоніторна техніка, комп’ютери для оцінки роботи серця, магнітнорезонансна томографія, що дозволяє бачити серце, його стінки, перетинки і порожнини. Нові обрії в діагностиці відкрили ехокардіографія, радіонуклідні методи тощо.
З-поміж серцевої патології вельми широке розповсюдження має аритмія. Раптова смерть від фібріляції або неузгодженого скорочення м’язевих волокон серця хвилює вчених всього світу. Для дефібріляції спочатку був створений препарат – етмозин, потім ще більш ефективний препарат – етазіцін. Завдяки йому стало можливим лікувати тяжкі форми аритмій, які раніше не піддавались медиментозній терапії.
Вагому роль для своєчасного лікування серцевих захворювань мають впроваджені в практику спеціальні діагностичні програми для полікдінічної служби. Вони включають мінімальне коло досліджень, спрямованих на виявлення перших ознак серцевої недостатності з наступним ефективним лікуванням.
В ХХ ст. була вирішена проблема очищення крові та інших рідин організму від токсичних речовин, які через паталогію нирок і печінки не могли бути нейтралізовані. Цьому сприяло відкриття і синтез т. з. сорбентів, які поглинають токсичні речовини. Сконтруйована та удосконалюється спеціальна апаратура, яка виконує функції печінки або нирки (“штучні